В той час, коли волонтери майже цілодобово “пашуть”, щоб допомогти ЗСУ та привезти гуманітарку цивільним, я все частіше бачу в фейсбуці ядовиті коментарі “диванних експертів” про те, як набридли вже збори грошей на допомогу армії. Ці вічно незадоволені вважають нібито держава має забезпечувати ЗСУ абсолютно всим, адже країна отримує мільярди доларів допомоги від США та Евросоюзу.

Коли я бачу такі коментарі, то зразу починаю емоціонувати! Але з часом я усвідомила, що, мабуть, люди дійсно не бачать всієї картини, всіх тих масштабів та тих сум, які потребує війна. Адже ВІЙНА ТО ДОРОГО

Та яке ж було моє здивування, коли нещодавно навіть моя добра знайома, дуже розумна дівчина, спитала: “Ти впевнена, що ваша допомога дійсно потрібна армії? Чому держава не купує всі ці бєрци та теплоприціли з якими ти бігаєш як ошпарена?”.

Чесно кажучи, я була шокована, – як вона може таке казати, невже не розуміє очевидного?! Тож давайте розбиратися куди діваються гроші допомоги від союзників.

ПО-ПЕРШЕ. Не всі озвучені суми допомоги держава отримує грошима і зразу. Частина тих грошей надходить у вигляді гуманітарки (продукти, медикаменти, тощо), частина у вигляді техніки. Наприклад, нам надсилають Джавеліни (протитанковий ракетний комплекс). Середня ціна одного “Джа” – 200 000 доларів. В цю суму входить комплекс та одноразова труба. АЛЕ пускова система та ракети коштують ОКРЕМО, тож потребують додаткових витрат. Чи візьмемо найнеобхідніше – автомат. Ціна – близько 500 доларів США. Рожки і патрони коштують окремо (15$/шт. та 2$/шт). На один вихід на бойові позиції бійцю потрібно 8 рожків (120$), в яких 460 патронів (920$). Зважаючи на те, що в Україні з початку нульових виробництво бойових комплектів (далі БК) зупинилося, все це потрібно викупляти за кордоном. Таким чином, не треба бути великим математиком, щоб порахувати, що одна доба на одного бійця-стрільця з мінімальним БК обходиться державі в 1040 доларів США. НА ДОБУ! НА ОДНОГО БІЙЦЯ! Зараз Україну захищають 700 000 військових і десь 250 000 новомобілізованих. І сюди не входить аптечка, вода, сухпайок, амуніція і таке інше – а все це теж є необхідним для захисників!

ПО-ДРУГЕ. Допомога, яка надходить в Україну у вигляді грошей, теж не може бути повністю використана на потреби армії. Вона розподіляєтеся таким чином: – На ремонт техніки (яку нам надають по ленд-лізу та по іншим програмам) – 60% техніки, яка є в Україні, ремонтується в найближчих країнах (Болгарія, Чехія, Польща і т.д.); – На підтримку економіки (бо якщо сюди не вкладати, то держава здується); – На погашення інфляції; – На ремонт залізничних та автошляхів, мостів та іншої інфраструктури по якій ЩОДОБОВО прилітає від ворога; – На підтримку партій (ось з цим звичайно можна було б щось зробити); – На виплати сім’ям загиблих, тим, хто став інвалідом, біженцям, дітям, в кого є безвісти зниклі батьки (наприклад, батько пішов на війну і поки не знайдуть тіло, або в полоні); Все це з’їдає близько 60% бюджету і надходжень. Ще одна частина грошей від допомоги зараховується до фонду на відновлення України. Але ці гроші не можуть бути використані зараз, вони підуть тільки за призначенням на відновлення держави після війни.

ПО-ТРЕТЄ. До початку цієї війни загальний обсяг військових витрат України (за останні декілька років) не перевищував 5 мільярдів доларів на рік. У той же час загальний обсяг військових витрат рф коливалася від 45 до 60 мільярдів доларів! Розумієте у скільки разів це більше!? І зараз вони так само витрачають на війну на той же порядок більше ніж наша країна навіть із допомогою союзників…

Згідно звітам Європейської фінансової комісії, з 24 лютого лише на відновлення інфраструктури та поновлення запасів армії пішло більш ніж 6 мільярдів з золотовалютного запасу України! Але цього недостатньо від слова “зовсім”. Може ви бачили в соцмережах картинку – скільки наша армія потребує зброї та скільки ми отримали на даний час? Навіть половини немає…

Тож замисліться, ЯКИМИ НЕЙМОВІРНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ наші доблесні військові виборюють нам право на життя? Чи можемо ми після цього сказати, що нехай держава якось там допомагає військовим, а ми краще купімо собі ще одну чашку кави? Чи це не дитяча позиція, не інфантилізм, розраховувати, що за тебе все порішають дорослі або ж держава? Чи зараз не на часі брати на себе відповідальність і робити те, що можемо?

Можемо волонтерити – йдемо та робимо. Немає такої можливості – допомагаємо грошима! Немає грошей – репостом. Та все, що завгодно, окрім негативу, окрім критики тих, хто не сидить, склавши руки. Все що завгодно аби ми дійсно мали право називатися українцями – нацією, що народжена перемагати!

І все в нас дійсно буде Україна, якщо ми чесно спитаємо себе – а чи зробив особисто я щось для нашої перемоги? P.S. Я дуже глибоко залізла у це питання, проконсультувалась зі спеціалістами, військовими, тож усе, що написано вище, не плід моєї уяви, а конкретні факти.

Лала Цукерман