Цікаво, що відчуваєте ви, коли читаєте новини про обшуки НАБУ у запорізьких мерії та облдержадміністрації. Тому що я знаю тільки те, що відчуваю я.

А відчуваю я лють.

Я хочу знати, що відчують американські, канадські, британські, європейські платники податків, на чиї кошти було закуплено і відправлено нам гуманітарну допомогу, коли дізнаються, що її було розкрадено депутатами та чиновниками з міста з нечитабельною назвою Zaporizhzhia.

Я хочу знати, що відчувають зараз мільйони українських біженців, коли читають, що те, що мало робити їхнє життя і життя їхніх близьких хоч трішечки легшим, було розкрадене, продане за безцінь, а отримані гроші витрачено на кокаїн, який також знайшли при обшуку.

Я хочу знати що відчувають всі громадяни України, яких принизили перед усім світом декілька мерзенних душ з українськими паспортами.

І я вже знаю, що відчувають при таких новинах українські військові і всі уродженці Запоріжжя. Принаймні, якщо всі відчувають теж саме, що і я. А я відчуваю лють. Лють і сором.

Це бачили всі запоріжці. Це бачила вся армія. Це бачив весь світ.

І ми чекаємо.

Це вам не торбити волонтерів заявами у СБУ. Це вам не вигадувати ідіотські претензії на адресу бойових генералів. У цій справі фігурують представники партії влади, а за ними стоять вагомі люди, які були «в тємє і в долє».

Ця справа – випробування. Це тест. І як українець, і як боєць ЗСУ, я хочу максимально жорсткого, але за законом, покарання для тих мародерів, які крали допомогу біженцям, дихали кокаїном і ганьбили мою державу в той час, доки ця держава палала, і в ній палали наші душі і тіла.
Ця справа – випробування. В першу чергу для влади. Бо тут – «свої». З партійними квитками, посадами і номерами в телефонній книзі. І повірте, мільйони людей зараз уважно дивляться за тим, як це випробування буде пройдене.

Якщо буде.

Я вдячний НАБУ за те, що це розслідування відбувається і має результати. Як громадянин, я звертаюсь до Рада громадського контролю НАБУ і керівника Ради Mark Savchuk з проханням дуже, дуже пильно стежити за розслідуванням цієї справи.

Як реаліст, я налаштований надзвичайно песимістично. Але оптимістично розумію, що якщо цю справу спробують приховати під ковдру, то під ковдрою ще залишиться багато місця.

Я не дам цій справі бути забутою. Це принципове питання.

Дякую за увагу.

Юрій Гудименко