Моя єдина дочка поставила мене перед вибором, а я і справді не знаю, яке рішення прийняти, щоб було правильним.

Віра моя єдина дочка. Вона була довгоочікуваною і улюбленою дитиною, звичайно, ми з чоловіком старалися з усіх сил щоб дати їй все найкраще, та й вона завжди була доброю дитиною, не зловживала нашою любов’ю.

Оскільки у нас із чоловіком немає вищої освіти, нам завжди хотілося дати дочці гідну освіту. Ми зібрали всі заощадження і віддали їх на навчання в одному з найкращих університетів столиці. Вона завжди хотіла там навчатись.

Але ми зіткнулися з іншою проблемою. Наша дочка дуже змінилася. Вона тепер хоче жити багатим життям, але у самої коштів на це немає, тому вона хоче, щоб ми її утримували.

Дорікає чому ми не можемо дати їй квартиру, машину, дорогі речі. Каже, що їй соромно, що вона живе в гуртожитку і не має власної машини.

Ось тепер Віра приїхала додому на зимові свята і сказала, що хоче, щоб ми їй купили або квартиру в столиці або авто.

Звичайно, таких грошей у нас немає, але донька все придумала – вона хоче, щоб ми продали наш заміський будинок, що дістався нам у спадок від чоловікових батьків.

Будинок там не дуже, але місце чудове. Покупці хоч вже готові викласти за нього кругленьку суму, і саме на це дочка і розраховує, що за ці гроші вона зможе покращити своє життя в столиці.

Справа в тому, що продавати будинок ми не планували, і зараз теж не хочемо, це ми завжди встигнемо зробити. Земля з кожним роком стає тільки дорожчою.

Та й дочці щоб навчитися щось цінувати, треба і самій попрацювати. Отримати все на блюдечку – це найлегше, от чи стане вона це цінувати?

Це ми Вірі спробували пояснити, але вона і чути нічого не хоче, образилася, каже, що ми її не любимо, якщо не хочемо допомогти.

Продавати дім нам не хочеться, але і псувати стосунки з єдиною дочкою також не варіант. Знаючи характер доньки ми не сумніваємося, що вона може так зробити.

Я вже майже погодилася з донькою, але будинок – власність чоловіка, а він – проти. Сказав, що нехай Віра спочатку щось сама заробить, а там подивимося. Ще не зрозуміло, що далі буде, як її життя складеться.

Я між ними двома, що робити, кого слухати – не знаю.

Дочка навіть до Різдва у нас залишитися не хоче, каже, що ми не дбаємо про її майбутнє, тому залишимося на старість самі, без її допомоги і підтримки.

Чоловіка я розумію – продавати нерухомість зараз точно не найкраща ідея!

Але і дочку я розумію, їй хочеться жити тут і зараз, а не чекати ще десятки років, поки ми їй спадщину залишимо.

То ж яке рішення в нашій ситуації буде правильним?

Джерело