Львівська маршрутка. 121 номер. Я якраз їхала на роботу. Було ще досить рано, то людей назбиралося небагацько.

Сіла собі коло віконечка і виглядаю свою зупинку.

Я часто добираюся цією маршруткою, тому вже вивчила деяких “постійних” пасажирів. Серед них була старша жіночка. На вигляд їй 80 з лишком.

Вона приїжджала до Львова з Борщович раз на 2 тижні. До онуків навідувалася.

Водій її вже добре знав, вітався завжди – привітний такий хлопчина. А вчора він мене взагалі вразив своїм вчинком.

Коли старенька вчергове приїхала до Львова і готувалася до виходу на зупинці біля храму Ольги і Єлизавети, водій закричав:

– Стійте! Зачекайте хвилинку.

Бабуся розгубилася, не знала, що відбувається.

Хлопець вибіг з автобусу і побіг до супермаркету. Повернувся з великим пакетом з молоком, хлібом, ковбасою і солодощами для малих.

– Візьміть! Це Вам невеличкий подарунок від мене.

– Та не треба, синочку! У мене все є!

– Беріть, інакше ображуся.

Старенька заплакала. Взяла пакет і міцно обійняла доброго юнака.

Всі пасажири аж ахнули від розчулення, гарний настрій на весь день забезпечено.

Але й знайшлися такі кадри, які бурмотіли собі під ніс:

– Що то за цирки з самісінького ранку?! То ж треба через якусь стару всіх затримувати. Я й так на роботу спізнююся.

Хлопець не розгубився і гідно відповів:

– Кому щось не подобається – на вихід! Я нікого не тримаю. Гроші можу повернути.

І що ви думаєте? Сиділа та пані після того тихенько, як мишка. Доїхати їй ж якось треба було.

Побільше б таких добрих людей в наш час! Так і жити легше.

Джерело