Перед повітряною тривогою. Тролейбус напівпорожній… На одній із зупинок заходить старший пан…
В тролейбусі, перед повітряною тривогою.
Тролейбус напівпорожній, але майже всі сидячі місця зайняті. На одній із зупинок заходить старший пан, десь під 75. Всідається на вільне місце. На наступній зупинці поволі та поважно, спираючись на ціпок, заходить пані, трохи молодша від пана, літ 70. Пан бадьоро зривається з місця:
– Проше, пані, сідайте!
– Дякую! Я постою!
– Проше, пані, сідайте! Я наполягаю. Я не годен сидіти, коли поруч наді мною стоїть така слічна пані.
– Дякую, але я постою, – пані приємно, але вона якось сором’язливо впирається.
– Добра панусю, та будь ласка, та проше-проше. Не кремпуйтеся. Зробіть мені таку ласку.
– Та я не кремпуюся. Ох, та після таких слів, я б з радістю. Дякую, панунцю! Але я після шпиталю. Операцію на крижі мала. Можу тільки або стояти, або лежати.
– Ой, то я тоді біля вас, за компанію, постою. Ви ж не проти, пануньцю?
– Та не проти. Але ж пану вже не сімнадцять. Хоч пан і досі статетичний фацет. Та ноги фест змучені, хіба нє? То ліпше сидіть собі ціхо.
Чоловік продовжує стояти:
– Та йой, пані, поруч з вами я готовий не тільки постояти, а й полежати.
А далі, бляха муха, завила повітряна тривога і весь тролейбус хором сказав «шляк би трафив Моsss k@лiв». Таку романтичну історію зіпсули…