Сьогодні я вчинила гріх, відмовивши людині в допомозі. При чому зробила це категорично та безапеляційно…

РІЗНЕ

Подаємо мовою оригіналу:

Наталія Гранчак

Сьогодні я вчинила гріх, відмовивши людині в допомозі. При чому зробила це категорично та безапеляційно: “ні, я не покажу Вам де знаходиться Церква Московського Патріархату”. Сказала і пішла геть.

Моя ранкова дискусія була недовгою. Тому що сірих тонів більше не існує, вони зникли 24 лютого остаточно та назавжди. Лишилися лише чорні та білі.

– подскажите, а как пройти к церкви Вери и Надежды

– а для Вас принципово йти до Московської церкви?

– я там была, мне понравилось

– але це ж Церква Московського Патріархату

– а какое это имеет значение, я иду к Богу

– а звідки Ви?

– я переселенка, с Никополя

– і Вам все-одно? І Ви йдете до Московської церкви в час війни? Нас вбивають, Ви переселенка і Ви і далі шукаєте церкву агресора?

– но я же иду к Богу

– це не аргумент. Я не покажу Вам, де знаходиться московський храм!

І я пішла.

Вивчена мантра “я же иду к Богу” завела мене найбільше.

Чи є Бог в Церкві, яка благословляє вбивати людей?… для мене – не має. Там, де вбивають – любові не має. А Бог є любов!

Напівтонів більше не існує. Де є любов – там є Бог!

Добавить комментарий