Нарешті я знайшла райське місце для себе і своїх дітей! Це Польща. Коли ми втікали до Гданська з Херсона, я й подумати не могла, що закохаюся в це місто.

Ми тут вже обжилися. Я записала своїх синочків в футбольний клуб, яким вони ще в Україні марили. Але хіба ж у нас можна поєднувати улюблене хобі зі школою без шкоди нервам та власному здоров’ю?

Точно ні. Вчителі одразу ж навантажують домашніми завданнями, ще й усім щось винен за одне нещасне пропущене заняття. В Польщі освіта на вищому рівні.

Дітей поважають і цінують, ще й винагороджують за спортивні досягнення, особливо, якщо ти граєш за шкільну команду на якихось національних конкурсах.

З мовою проблем нема. Я вже найняла хлопчикам репетитора, який з ними займається. Сама не очікувала, що мої діти так швидко вивчать польську. Вони і говорять вже досить непогано, і пишуть без помилок.

Я й себе прилаштувати тут десь планую. Поки не отримала громадянство працюватиму віддалено, а коли документи будуть готові – знайду роботу в Польщі.

Тут мені все подобається. Навіть клімат якийсь особливий. Гданськ омиває Балтійське море, тому навіть взимку тут 5-7 градусів тепла, а влітку завжди сонячно і тепленько.

Тому й фрукти такі смачні! У нас в Україні таких не знайдеш, а навіть якщо так, то доведеться викласти в магазині чи на ринку солідну суму.

От з побутовою хімією та іншими продуктами трохи складніше. В Україні значно ширший вибір засобів особистої гігієни, та й молочні продукти, м’ясо набагато дешевші.

Що мене остаточно підкупило в Гданську – так це чистота міста. Тут ніде не знайдеш жодного недопалку чи етикетки, або, не дай Боже, жуйки, приліпленої до асфальту. Щодня вулиці миють, підмітають, а сміття регулярно вивозять.

Вражає і національна свідомість поляків. Українцям слід було б повчитися у них поваги до власної культури і свободи, яку вони так довго і важко виборювали.

Влада в країні досі дуже уважно прислухається до інтересів та потреб мешканців і робить все, щоб їм було комфортно жити.

Одним словом, не вірте, коли вам кажуть, що за кордоном ви завжди будете чужинцями – це неправда!

Нас тут дуже поважають, нас підтримують, і ми нарешті можемо відчувати себе щасливими людьми.

Заради такого життя я навіть готова розлучитися зі своїм чоловіком. Він навідріз відмовляється переїжджати до Польщі, каже, що я зрадила рідну країну, але мені байдуже!

На мене та моїх синів чекає нове безтурботне європейське життя!

Що про це скажете Ви?