Мій кошмарний сон ожив. У сусідньому номері завелися росіяни. Шумні такі, балакучі, зі своїми розмовами.

Довелося підвестися з ліжка, вийти на балкон, набрати перший номер у списку викликів.

– Альо, мам? Як ви там? Прильотів не було? Кажеш, давно не було, після того як наші з посадки їм насипали?

Що, скільки пакетів було? Мам, давай голосніше, я тебе майже не чую. Не чую, кажу!!!

Ти теж не чуєш?! Місиво? Там у них було місиво, і тепер позатикалися? Добре, дякую мам, хорошого дня. Слава Україні!

І все, як пошептало. Тепер у нас тільки хвилі і крики чайок. На сусідньому балконі мертва тиша.

Апд. Малий добив. Вийшов на балкон і мугикає гімн України. Він його часто співає.