9-річний Микита мирно спав у своєму ліжку, коли роciяни близько другої години ночі почали обстрілювати місто ракетами…
Подаємо мовою оригіналу:
9-річний Микита Левченко мирно спав у своєму ліжку у двоповерховому приватному будинку в Запоріжжі, коли росіяни близько другої години ночі почали обстрілювати місто ракетами.
Від оселі нічого не залишилось.
А Микита, його дідусь, бабуся, улюблений кіт Васька і вівчарка Чара – усі загинули проти ночі 9 жовтня.
Рівно за місяць родина мала б святкувати перший ювілей хлопчика – 10 років. Микита з народження був дуже допитливим хлопцем. Любив готувати, малювати, грати на гітарі.
Хлопчик багато часу проводив зі своїм татом: разом рибалили, складали конструктори, займалися спортом. Микита захоплювався волейболом та плаванням. Мріяв та радів життю.
«Його всі дуже любили. З ним ніколи не було жодних проблем. Золота дитина. І дуже дорослий для свого віку. Мені його так не вистачає… Я завжди йому казав, що пишаюся ним. Ми були не просто батько і син, ми були друзями. Він назавжди з нами…», – сказав батько хлопчика.
У маленького Микити залишились мама Світлана і тато Артем…
Платформа пам’яті Меморіал: вбиті росією збирає дані про цивільних українців, яких вбила росія.
Допоможіть зберегти пам’ять кожної й кожного, чиє життя обірвали окупанти. Внести дані про загиблого(-лу) Ви можете у форму, посилання на яку можна знайти у першому коментарі.
__________________
9-year-old Mykyta Levchenko was sleeping peacefully in his bed in a two-story private house in Zaporizhzhia when the russians began shelling the city with rockets. Nothing remained of the house. And Mykyta, his grandfather, grandmother, beloved cat and dog all died.
Mykyta was a very inquisitive boy from birth. He liked to cook, draw, play the guitar.
The boy spent a lot of time with his dad: together they fished, assembled construction kits, played sports. Mykyta was fond of volleyball and swimming, just dreamed and enjoyed life.
«Everyone loved him very much. There was never any problem with him. And very mature for his age. I miss him so much… I always told him I was proud of him. We weren’t just father and son, we were friends. He is with us forever…» said the boy’s father.
