Дивлюсь я на нас з вами, вельмишановне товариство, і диву дивуюсь:
– Яка ж ми, виявляється, колективна св*л*та!
Ви ж тільки подивіться на нас!

Увесь “прогресивний”, “вільний”, ку*ва, світ, затамувавши подих слідкував, як ми зд0хнемо за 72 години. Зд0хнемо як нація, як держава, а багато хто просто зд0хне, як живий фізичний організм.

А ми – взяли і – вижили!

Тоді “гуманний світ” почав очікувати, що ми п0вuздuхаємо за два, ну, максимум, – три тижні. І пильно так за нами спостерігав, втираючи мереживними хусточками “братську” скупу сльозу.

А ми не просто вижили, а добряче наваляли у 12 разів сильнішому за нас ворогові.
Зціпили зуби й бились. Ще й реготали інколи крізь стиснуті щелепи.

Світ очікував, що ми впадемо на коліна, здійнявши вгору руки перед лицем Бучанської трагедії. І здамось, нарешті. Й все буде, як раніше. У них.

Ми лютували, ридали, у нас розривалось серце. Але ми ставали ще сильніші у нашому, бачить Бог, праведному гніві.Найбільш совістливі у світі схаменулись і почали давати нам зброю. Безсовісні теж обіцяли…

Але той таки толерантний і “гуманний” світ, який рятує їжачків на дорогах і касаток в океані, здивовано дивився на нас і знову дивувався:
– Коли ж вони зд0хнуть?

І ось, нарешті, він висловився устами Хедлі Гембл – журналістки телеканалу CNBC:
– Чи має світ платити продовольчою кризою та зростанням цін на енергоносії за те, що Україна не хоче поступитись своїми територіями?

Ви думаєте, вони за голодних переживають? Ой, не смішіть! Якби переживали, то вже давно й натяку на голод у світі не було.

Ні! Грубо кажучи, нас запитали:
– Чому ви не хочете зд0хнути, аби ми наїлись, напились і не відчули дискомфорту у наших оселях від зниження температури повітря?

І стало зрозуміло… як же їм страшно!

Що ми можемо протиставити їх страху, щоб і надалі не зд0хнути?
Тільки любов. Якщо будемо любити й приймати одне одного у всьому різнобарв’ї наших поглядів, уподобань, принципів, характерів і вірувань, – житимемо. Бо там, де любов, – там Бог. А там, де чвари і розбрат – там бал сатани.

У нас, на мою щиру думку, вибору немає:
– Або обіймаємось, або зд0хнемо.
Для мене в цьому яскравий приклад – Польща. Це ж треба так відкинути всі історичні претензії і сварки і відкрити нам обійми! Якщо вони змогли, то й ми зможемо.

Я так скажу. Нехай переляканий світ
провітрює свої злегка запісяні трусики.
Я в нас вірю.

Слава Україні

Євген Прилуцький