Після початку активної фази дій українських військових на півдні України на херсонському напрямку, що може залишити частину російських військ відсіченими на правому березі Дніпра від головних сил окупантів, у Кремлі з’явилися ознаки нервозності, яку видно вже протягом останніх 30 днів. Москва зрозуміла, що її наступ на усіх напрямках починає захлинатися.

росія довго використовувала тактику надмірних обстрілів з ракетних та артилерійських систем позицій українських військ та цивільного населення. Цією тактикою російська армія завдавала втрат українській стороні. Але з прибуттям систем HIMARS та інших важких озброєнь, які можуть з далекої відстані знищувати військові склади та великі запаси снарядів та патронів, ця російська перевага з кожним наступним днем танула.

Це відразу знайшло відображення на лінії фронту, російська армія практично зупинилася на всіх напрямках наступу. Із зниклої переваги в артилерійських обстрілах постали важливими й інші фактори ведення бойових зіткнень двох сторін.

Кремль відразу відчув брак особового складу. Не забуваймо, що вже вбито більше 48 тисяч російських військових, а поранено більше 150 тисяч. Це значить, що виведено назавжди з ладу щонайменше 200 тисяч підготовлених до війни росіян.

Москва вже багато місяців здійснює приховану мобілізацію громадян, але і вона не рятує Кремль від проблеми нестачі солдат. путін прийняв рішення про збільшення кількості збройних сил до 2 млн. 40 тис. осіб, з яких 1 млн. 151 тис. військові. Загалом збройні сили збільшилися на 137 тис. осіб. Але знову таки це не рятує ситуацію, в якій зараз знаходиться армія окупантів.

путін попросив своїх друзів у Європі терміново виступити за укладення мирного договору, що не отримало міжнародну підтримку окрім декількох країн НАТО, які найбільше залежать від російського фінансування та енергоносіїв (Угорщина, Туреччина).

путін розпочав неспровоковану війну проти України як спеціальну військову операцію, щоб уникнути миттєвого виключення з більшості міжнародних організацій, а також, щоб російська громадськість не турбувалася, що війна може принести загальну мобілізацію. А отже кожна російська родина не відчує на собі наслідки кривавого нападу на Україну.

План швидкого захоплення більшості українських територій провалився і путін потихеньку підготувався до затяжної війни. Він на чужій території знищує чуже цивільне населення та інфраструктуру і це відповідало розумінню агресивного Кремля щодо нанесення постійних втрат українському населенню та економіці. Але ситуація на півдні України стає для Москви небезпечною.

З Донбасу та Криму вона перекинула частину сил, але їх не вистачає. Кремль намагається шантажувати внаслідок свого захоплення Запорізької АЕС, але міжнародна спільнота дотиснула Москву і послала туди свою технічну місію з організації контролю використання атомної енергії. Заступник путіна у Раді нацбезпеки та оборони Д.Медведєв почав погрожувати ядерною зброєю, якщо Крим стане метою українських нападів. Але більшість міжнародного співтовариства ніколи не визнала намагання російської анексії півострова, що було підтверджено на Другому засіданні країн-членів Кримської платформи. Так що кримська територія може бути легальною метою українського військового натиску. Севастополь та інші місця в Криму відчули вибухи на військових базах. Спокійне життя окупантів на півострові закінчилося. І у такій ситуації Кремль почав гарячково шукати вихід.

ФСБ отримало завдання мобілізувати суспільство рф для активної участі у війні з Україною, що увійшла у непередбачену Москвою фазу. Вбивство доньки ідеолога російського фашизму Александра Дугіна стало першим кроком у підготовці російського суспільства до широкомасштабної війни з Україною.

Наступні кроки мають так шокувати російську громадськість, щоб після цього було можливим оголосити загальну мобілізацію. ФСБ пішло шляхом підготовки кривавих провокацій, що мали б повністю підняти російське суспільство. Схоже, “Лубянка” скоро використає сценарій руйнування вибухами житлових будинків, як це було рівно 23 роки тому у першій половині вересня 1999 р.

Тоді Володимир путін тільки отримав посаду голови уряду від президента держави Бориса Єльцина. Сім’я Єльцина вирішила, що непримітний серед російського суспільства глава ФСБ путін стане спадкоємцем трону в Кремлі. Тоді більшість російських політиків об’єдналася навколо до недавнього прем’єра, колишнього голови Служби зовнішньої розвідки Євгена Примакова. У боротьбі ФСБ з розвідниками перемогли перші.

путін дав гарантію Єльцину і його оточенню, що не заважатиме їх бізнесу та ніколи не чіпатиме. Але ситуація повторилася точно так, як в 1613 р., коли на московський трон входила нова династія Романових. Молодий цар Михайло Романов через свою малодушність відповідав запитам багатих та впливових людей Москви. Вони говорили, що він слабкий духом та слухняний, а значить такий і треба кандидат на російський престол. Але вони явно недооцінили ситуацію. Через кілька років скромний Михайло Романов одноособово став правити країною, а династія Романових залишалася при владі більше 300 років до 1917 р.

Так і непримітний путін за декілька років став безальтернативним володарем російської федерації. Проте у вересні 1999 р. він мав складну позицію, щоб стати президентом країни. Тому путін разом зі своїм колишнім заступником, а тоді головою ФСБ Патрушевим придумали план, як новопризначеному прем’єру стати відомою особою для кожного росіянина. Так, протягом 4-16 вересня 1999 р. були проведені підриви низки житлових будинків у Москві, Буйнакську та Волгодонську. Було вбито 307 осіб, а поранено більше 1700.

Ці вибухи послужили приводом до Другої Чеченської війни, хоча, як виявилося пізніше, жоден чеченець не був звинувачений у терористичних актах. Війну російська армія, якою особисто з Москви керував путін, досить швидко виграла. Безпечний шлях до крісла президента країни був гарантований.

Так що дуже ймовірно, що ближчим часом ФСБ може здійснити в країні дуже криваві речі, для того щоб звинуватити українську сторону в терористичній діяльності у російському просторі. Можливостей для маніпуляцій на власній території у ФСБ безліч. Найгірше, що загине велика кількість людей, щоб переконати російську громадськість в необхідності оголошення загальної мобілізації.

Олександр Левченко