Ми з чоловіком дожилися до того, що син практично позбавив нас житла. Я б, може, і промовчала, але мій чоловік мовчати не хоче і налаштований рішуче.

Все почалося з того, що 15 років тому наш єдиний син Максим одружився. Невістка, Віра, видалася нам доброю і хорошою.

Як і у всіх, на початку їхнього сімейного життя виникло питання де жити. Варіантів було небагато, свого кутка у них ще не було, не заробили.

Тому жити стали молоді у нас, квартира у нас невелика, двокімнатна. Природно, що після нас квартира все одно йому залишиться.

З родичами невістки ми познайомилися, вони теж видалися нам дуже хорошими людьми, то ж час від часу ми з ними зустрічалися на якісь сімейні свята.

Жили ми мирно, я сама по собі людина спокійна, маю хорошу вдачу. Я завжди намагаюся згладжувати усі нерівні кути, щоб в сім’ї не було суперечок, аби лише дітям добре жилося.

Як то кажуть: «Згода будує, а незгода руйнує». То ж навіть якщо що і мені не подобалося, я мовчала заради миру в сім’ї.

Згодом народився наш онучок, Андрійко. Ми з чоловіком душі в ньому не чули, дуже любили його.

І якось, несподівано, невістка стала мені говорити про те, що нам вже тісно усім, онук підросте і йому своя кімната потрібна буде.

Ми з чоловіком відразу подумали, що діти натякають на те, що скоро з’їдуть від нас, що хочуть собі житло купити, або взяти в кредит. Але ми помилилися.

Віра хоче, щоб ми з чоловіком покинули власну квартиру. А головне, що Максим підтримує свою дружину у цьому. Такого ми з чоловіком від нього не очікували. Ми дуже здивовані були, ще довго ходили самі не свої.

Весною діти стали просити, щоб ми перебралися на дачу, а ми не могли відмовити їм, бо все ж таки один єдиний син у нас. Та й на дачі у нас добре, особливо коли тепло на вулиці.

Ми переїхали з чоловіком. Думали тимчасово, а на зиму діти заберуть нас назад.

Діти мовчали, тому наприкінці жовтня ми самі стали натякати на те, що на дачі уже холодно, і ми б не проти повернутися.

Син коли це почув, дуже засмутився, виявляється, поки нас не було, він переоблаштував нашу кімнату під дитячу, і тепер нам просто нема куди повертатися

Чоловік мені сказав, що так бути немає, збирає сумки і хоче повернутися зі мною додому. А я не знаю, як мені про це сказати синові.

Джерело