У грудні ми з чоловіком поїхали до нотаріуса та переписали весь спадок тільки на молодшого сина Олексія.

Самі ми з села, але живемо не бідно. Хата на два поверхи, декілька соток городу та саду, ділянка паю. Ще мій чоловік Орест має декілька тракторів, здає сусідам на оренду, це діло прибуткове. Ну і до того, ще у нас є машина, старенький Опель. Ми маємо велику господарку та ніколи не бідували. Намагалися триматися рідної земельки, тут дітей народили, гроші заробляли. А не тікали закордон, як інші сусіди.

От ви певно подумаєте, що я зійшла з розуму чи просто люблю Олексія більше, ніж старшого сина Олега? Ні. На те були інші вагомі причини.

Отож, коли ми переписали все на Олексія, то до нас у гості навідався Олег зі своєю дружиною. Тоді було 5 січня, я помалу готувалася до Різдва. Бачу, що на наше подвір’я заїхала знайома автівка. І вже зрозуміла, що буде великий скандал.

– Мамо, ви там з татом щось приймаєте? Чи на старості років геть розум втратили?

– І тебе з прийдешніми святами, синку. Ти про що?

– Я про спадок! Ти чому все переписала на Олексія? А я? Та в мене троє дітей, жінка. Сама прекрасно знаєш, що кредит висить за машину, ще борги не всі віддав. Чим це Олексій кращий за мене, що ви його так любите?

– Олеже, ти не кричи, бо сусіди почують.

– Так, звісно, буду тобі тут поклони за таке бити. А батько де? Вже десь певно ховається, аби зі мною не перестрітися.

Олег навіть не роззувався, одразу в куртці та чоботах заходив у кожні кімнату та гукав батька. А невістка Наталія тільки дивилася на мене з такою огидою, ніби їй зараз стане погано тут на підлозі. Однак, я зберігала спокій та була непохитною.

– Де тато? В сарай пішов вже? Втік від мене?

– Ні, тато твій у лікарні на обстеженні. От як ти швидко про спадок дізнався. А те, що у батька хвороба та ми декілька місяців тому робили операцію – то ти ні слухом, ні духом. Та ні, чекай, я телефонувала до тебе та Наталі. Що ви мені сказали? Мамо, ми зайняті та не маємо часу. Ось так вийшло, що для старенького батька у вас часу не було.

– Це не міняє суті!

– Не міняє? Знаєш, хто за лікаря нам домовився? Хто тата возив до міста? Хто потім біля його палати від ночі до ранку сидів? Олексій та його Христинка. Я ні копійки не витратила ні на ліки, ні на операцію. Та навіть на автобус з село до міста не витрачала. Олексій з Христинкою з нас пилинки здували. І що, що в них робота! Бачиш, знайшли час, аби за літніми батьками доглядати. А до тебе як не подзвониш – зайнятий і все. Тільки на свята можеш приїхати, аби домашнього нажертися, багажник продуктами напхати та поїхати геть!

Олег ще довго мовчав, а потім взяв Наталю за руку та вони вийшли геть. Сіли у машину, так швидко поїхали, що аж курява на все село здійнялася. На Різдво до нас не телефонували. Ну ми також їх не дуже сильно хотіли вітати. У село приїхав Олексій з Христинкою, ми гарно погостилися, пішли до церкви на службу, а потім на гроби. Звісно, вони ще не знають про те, що вся хата та господарка перейде їм у спадок. Та і навіщо зараз цю тему підіймати знову?

Хтось з вас може подумати, що я погана мати. Однак, ніколи не любила когось з синів більше чи менше. Ми їм іграшки чи солодощі купували завжди однаково. Кожному по машинці чи шоколадці. Якщо одному купували черевики, то іншого також брали в магазин.

Ми дали синам гідне виховання та освіту. Тільки от Олексій від нас не відвернувся. Щовихідних приїжджає з жінкою у гості, допомагає по господарстві, купує нам продукти. Хоча ми цього взагалі не просимо!

А ось від Олега навіть склянки вод не дочекаєшся. Хоча живе неподалік у місті, але не дається ніяк чути. Ні вітання, ні дзвінка з лагідним словом.

Тому ми з чоловіком вважаємо, що вчинили совісно. Не мали на меті провчити Олега та Наталку чи показати, що вони не гідні нашого спадку. Просто кожен має те, на що він заслужив у цьому житті.

Джерело