Не встигла Козятинська громада оговтатися від страшної звістки про загибель Сергія Бігуна та Анатолія Загребельного, як горе знову постукало в наші двері.

Війна забрала життя ще двох наших воїнів – Артема Москаля та Олександра Завідіна.

В останню путь Героїв провели 19 жовтня

На центральній площі Козятина зібралися люди, щоб провести в останню путь двох бійців, які віддали життя за Україну.

Мітинг-реквієм у пам’ять про Олександра Завідна та Артема Москаля оголосили вiдкритим. Священники Православної церкви України Роман Масира і Василь Влізло та священник Української греко-католицької церкви Антон Борис провели спільну молитву.

По тому отці звернулися до присутніх.

• Сьогодні ми прощаємося з воїнами, Героями, якi в той час, коли ми трудилися в своєму житті, в той час, коли ми відпочивали у своїх домівках, в той час, коли ми переживали за них, були на передовій, – сказав Роман Масира. – Вони і в холоді, і нерідко в голоді звершували свій обов’язок. Ціною власного життя захищали життя кожного з нас. Цю велику ціну сьогодні вони покладають за кожного.
• Важко знайти слова для того, щоб підтримати, дорогі в Христі, вас, які втратили найсокровенніше, що кожен з нас має – своїх рідних, – сказав Антон Борис. – Важко підтримати і підбадьорити. Ще важче дати вiдповiдь страшні речі у нашому житті відбуваються. То, можливо, і не потрібно шукати її. Можливо, коли ми відкриємо Біблію, то ми не знайдемо, чому погані речі відбуваються з Добрими людьми, але натомість ми знайдемо інше. Бiблiя нас спонукатиме поставити iнше запитання: що робити далі? Ти маєш горе, біль, що ти з ним зробиш? Як далі ти будеш рухатися? Що далі ти зробиш iз своїм життям? Напевно, кожен із нас, який далеко від передової, від нуля ставить запитання: а що я можу тут зробити, що від мене залежить? Підтримуй армію, підтримуй волонтерів, підтримуй сiм’i, якi віддали своїх воїнів. Підтримуй так, як можеш і так, як вмієш.

Слово надали міському голові Тетяні Єрмолаевiй.

• Дуже тяжкі дні для нашої громади, – сказала міський голова. – Щоденні погані новини. Ми вже

маємо десятки загиблих хлопців і цей біль не зупиняється. Ми не маємо пояснення, ми маємо тільки одне – впевненість у тому, що перемога буде за нами. Два чоловіки. Сашко, який мав синів, його син

теж воїн, він теж сьогодні на війні і приїхав сюди, щоб провести тата. У нього були великі плани і

сподівання і він щось бачив у цьому житті. I Артем, зовсім-зовсім молодий. Він ще не був одружений,але був серйозний, свідомий. Він був в армії, він не знав, що на його долю може таке випасти.

Наостанок до присутніх звернулася Тетяна Матицина, вчителька Iванковецької школи.

Важко передати словами біль рiдних, які схилилися над трунами загиблих бійців. Важко описати смуток кожного, хто підходив віддати останню шану Героям. Олександра Завідіна поховали на Алеї слави Міського цвинтаря, Артема Москаля – на Алеї слави кладовища в рідних Іванківцях.