30 років ми з чоловіком прожили душа в душу, виростили двох доньок, маємо двох онуків. Ми одружилися ще студентами в інституті.

В той час всі одружувалися приблизно в такому віці, перший час нам допомагали батьки, а потім ми пішли на роботу і самі будували своє життя.

В сімейному житті нам багато всього довелося пережити. Ми працювали, будували будинок, ростили дітей, а потім внуків. І ми завжди намагалися все робити разом.

Чоловік завжди добре заробляв, але і я ніколи, крім часу декрету, не сиділа вдома. Я намагалася встигати все – і на роботу ходити, і тримати порядок в домі. Господинею я була доброю, і доньок так навчила.

У нас з чоловіком ніколи не було серйозних непорозумінь, завжди було так, що чоловік головний, а я за ним, як за кам’яною стіною.

Ми жили в основному дітьми, саме тут у нас були спільні інтереси, а відколи доньки повиходили заміж, ми з чоловіком почали віддалятися один від одного.

Обох наших дочок чоловік забезпечив квартирами, вони за це дуже люблять батька і поважають.

А от в наших стосунках сталася якась тріщина. Чоловік все частіше почав затримуватися на роботі. Постійно говорив, що на фірмі є проблеми, які він вирішує.

А потім його взагалі ніби підмінили. Я стала йому непотрібна, і я це добре відчувала. Потім до мене почали доходити чутки, що у чоловіка є інша.

Його новою пасією виявилася 40-річна розлучена секретарка мого чоловіка. Я знала про їх роман, але мовчала, бо розуміла, що можу зробити лише гірше.

Все наше спільне майно чоловік оформив так, що в разі розлучення мені б практично нічого не дісталося.

Я ніколи не звертала уваги на юридичні питання, так як завжди довіряла чоловікові, бо я ж думала прожити з ним аж до самої старості.

Я готова була терпіти, тому що боялася розлучення, адже в 55 років я не хотіла залишатися самотньою і на вулиці.

Проте, що має бути, того не минути. Не знаю, як вплинула на чоловіка та жінка, але він вирішив зійтися з нею, а зі мною розлучитися.

В якості відкупного чоловік придбав мені однокімнатну квартиру на окраїні міста і дав тиждень, щоб я туди переїхала.

Сам він одружився вдруге і привів ту жінку в наш дім. Дім, який я будувала багато років, в який я вкладала душу, от так, в одну мить став для мене чужим.

Тепер там на всьому готовому господарює нова дружина мого чоловіка. А мені можна приїжджати лише на дачу. Чоловік сказав, що я можу там відпочивати стільки треба.

Найприкріше те, що мої діти підтримують чоловіка, вони не перестали з ним спілкуватися, навпаки, приходять в гості до нього і до його нової дружини, з якою вони подружилися.

Я вважаю, що це чистої води зрада з їхньої сторони. Але я їх розумію, вони тримаються батька, щоб не залишитися без спадщини.

Моя рідна сестра кличе мене до себе, вона вже багато років тому переїхала в Польщу, навіть має свій власний будинок. Каже, що одну кімнату для мене знайде, щоб я все лишала і їхала до неї.

Отакий сумний підсумок мого сімейного життя. Весь цей час я намагалася бути надійною опорою для свого чоловіка, а в результаті в 55 років виявилася непотрібною ні йому, ні нашим дітям.

Джерело