Несподівана смерть настигла мого сусіда-фельдшера, Василя Гаврищука. який поїхав на виклик, де був змушений прийняти важкі роди в жінки у віддаленому гірському селі. Врятувавши дитину і породіллю, відчув себе погано, вийшов на двір, впав і помер.

Він спас багато життів і допоміг багатьом людям. Був людиною на своєму місці. Любив свою роботу. Його телефон не переставав дзвонити як день, так ніч і він не відмовив ніколи нікому. Саможертовне служіння людям і перевтома вирвали його зі світу.

Йому — 61. Обіцяв 86-річній матері, що після карантину вже вийде на пенсію… Нещасна мати лише два роки тому похоронила молодшого сина.

Глибоке співчуття матері і дружині Наталії.

***

Все частіш відчуваю у світі свою тимчасовість.

Відчуття проступає на тілі задуми, мов стигма.

Завжди взимку весну я у комусь будила любов’ю,

Влітку зрадою в кригу закути змогла б я? Не встигла б…

Я лякаюсь думок, що вже знаю де мешкає старість,

І що істина, справді, є рідна сестра горизонту.

Не добудеш останню ні сам, ані з кимось у парі,

Попередня, як діждеш — платня за найтяжчу роботу.

Марія Дзюба