Київ. На годиннику восьма година ранку. Маршрутка переповнена сонними людьми — яблуку нема де впасти.

Ще й купу пенсіонерів. І куди вони так рано можуть їхати?! Ще навіть поліклініки всі не працюють.

На одному з крісел собі примостилася молода дівчина. Спершу вона постійно перепитувала, коли вже нарешті кінцева, а коли водій запевнив її, що їхати ще довго, бідолашна прихилила голову до вікна і міцно заснула. Виглядала вона дуже втомленою, тому ніхто й не наважувався її будити.

За винятком однієї нахабної пані.

Вона запхалася в маршрутку зі своїм сином-підлітком. Почала вивчати своїм пильним поглядом салон. Проти бабусь не попреш, тому й вчепилася до юної пасажирки.

– Шановна, прокидайся! – загорланила на цілий салон.

– В чому справа? – стрепенулася дівчина.

– Вставай. Не бачиш дитина стоїть?

– Де?

– Та ж перед тобою.

– Йому на вигляд років 13.

– То й що?

Тоді дівчинка поглянула на малого і дуже серйозно запитала:

– Ти з 9 до 18 працюєш?

– Ні.

– То може вчишся до ночі?

– Та ні, уроки о 14 закінчуються.

– А, може, тобі щовечора доводиться готувати собі вечерю в гуртожитській кухні?

– Ні, мене мама годує.

– Тоді я не звільнятиму тобі місце.

Я ледь стрималася, щоб не почати аплодувати дівчині. От молодець! Правильно зробила. Пора ставити таких матусь на місце, бо вже вилізли на голову, ще й ніжки звісили, чесне слово.

Але найбільше мене потішив вираз обличчя тієї жінки. Треба було бачити, як вона здивувалася, що хтось посмів їй відмовити. Нічого-нічого, знатиме тепер, як себе поводити в громадському транспорті.