Я ще вчилася в школі, коли мої батьки розлучилися. Моя мама завжди хотіла хорошого життя і картала батька за те, що він не забезпечує її так, як би їй хотілося.

Жили ми в двокімнатній квартирі, яка належала татові. Наприкінці 90-х мамі вдалося виїхати в Америку. Ми з братом залишилися з батьком.

Щоб отримати там легалізацію, невдовзі мама сказала, що їй потрібно з татом офіційно розлучитися, щоб вона там могла вийти заміж. Переконувала нас, що це нічого не змінює, ми і далі одна дружна сім’я, просто так треба.

Телефонувала мама нам не часто, в основному скаржилася на те, як погано їй там живеться, як вона важко працює.

Коли тато пропонував їй повертатися, вона навіть слухати про це не хотіла.

Ми з братом виросли, тато оплатив нам навчання в університеті. Мама не дала жодного долара, вона ніколи нам не присилала гроші.

Навіть на весілля брата вона не приїхала. Щоправда, передала йому 500 доларів.

Зараз мені 34 роки, я незаміжня, дітей не маю. Коли почалися всі ці події в Україні, я відкрила візу в США, і сама подзвонила мамі, що приїду до неї.

Мама мене зустріла в аеропорту, вона була на дорогій машині, таке Audi коштує кілька десятків тисяч доларів точно. Я дуже здивувалася, адже мама постійно скаржилася, що вона живе в боргах.

Ще більше моє здивування викликав будинок, в який мене мама привезла. Вона спочатку говорила, що його знімає, але потім таки зізналася, що цей дім належить їй.

Я побула в мами тиждень, роздивилася її побут, оцінила речі, в яких вона була одягнена. Gucci, Louis Vuitton, Dolce & Gabbana – в таких брендах бідні люди не ходять.

І я стала розпитувати маму, бо мені нічого не було зрозуміло.

Виявляється, мама як лише приїхала, стала працювати покоївкою у одного літнього мільярдера. Вона доглядала його і його дружину до самого кінця, і багатий американський дідусь подарував їй за це один з своїх будинків і велику суму на рахунку.

За ці гроші мама відкрила свій невеликий бізнес, так що вона зараз точно не бідує.

Я не могла зрозуміти, чому при таких статках всі ці роки мама нам з братом не допомагала, адже у неї була така можливість.

Більше того, навіть тепер, коли я до неї приїхала, вона не дозволила мені жити у неї, сказала, щоб я шукала собі житло або оформлялася як біженка, щоб мати соціальні виплати.

Я просто не знаю, що робити. Я в чужій великій країні, і я дуже сподівалася на допомогу рідної матері.

Не можу її зрозуміти, і пробачити не можу. А ще, не можу зрозуміти – це Америка її так змінила, чи вона і до того була такою, просто ми не помічали.

Хоч вона і моя рідна мама, але я не хочу нічого про неї ні чути, ні знати. Просто викреслю її. Ну хіба я не права?

Джерело