Подаємо мовою оригіналу:

Любов Бурак

Ааааа!!! Мушу розповісти, бо емоції зашкалюють.

Щойно прийшов до мене хлопчик років шести засівати. Такий в кожушкові, крайкою підперезаному, в шапці козацькій, високих чобітках і два міхи в нього через плече, для пшениці й для гостинців.

Так уже засівав, твк примовляв, так старався, що аж серце моє ластівкою тріпотіло десь під стелею.

А на закінчення каже:
– Будьте здорові, будьте багаті
І в Україні, і в кожній хаті!
Згине і щезне злий м…ка-ля-ка –
Так вам віщує козак Посівака.

СПОНСОРСКИЙ КОНТЕНТ

Краса!!!!

Але ж чую по вимові, що хлопчик зі сходу. Питаю: звідки, каже – з Мелітополя. Мій золотий!
Я до гаманця, а там ледве вітер не свистить, аж соромно. І що робить?
Щебечу ж ото ластівочкою з хлопчиком, а сама вишукую й дістаю з шафки ласощі.

– Ох! Що ж ти так довго йшов до мене?
– Та я бачу, – каже мій козак Посівака. – У вас тут багато напосівали, цілий зерновий коридор.
Я мало не впала. Стою, очима кліпаю.

А козак Посівака мені:
– Ви не хвилюйтеся так, що грошей немає. Можете безготівкою, я дам картку, мама зробила мені, щоб я збирав татові на ремінь. Йому спеціальний ремінь до зброї треба.
До мене почало доходити…
– А тато де? – питаю.

Козак Посівака пильно подивився на мене й каже з такою високою гордістю:
– Мій тато справжній козак-запорожець! Воює біля Запоріжжя!

Отака історія, друзі. Вперше в житті розраховувалась карткою із посівальником.

З козаком Посівакою, тобто)