8 калінінградських окупантів поїхали з Луганщини на підболоття, щоб здати зброю. Тепер у росіян паніка, що робити з воюваками (звісно ж посадять за дезертирство, або відправлять назад назад на знищення), – передає телеграм-канал “Оперативний ЗСУ”.

Повідомляється, що у Підмосков’ї було затримано 8 мобілізованих. Вони поїхали з Луганської області, і з’явилися Московській, щоб здати зброю. Ввечері, 26 грудня 8 чоловіків у віці від 20 до 44 років прийшли у відділ поліції у Підмосков’ї з автоматами і кулеметами, заявивши, що хочуть здати зброю. Пізніше виявилось, що майже всі вони були мобілізовані в Калінінградській області, а пізніше направлені під Луганськ.

Працівники поліції викликали на місце військових слідчих, і ті відправили мобілізованих в одну з військових частин Підмосков’я. Там вони очікують рішення слідства.

Російські окупанти в Україні продовжують стикатися з низкою проблем. Загарбники скаржаться, зокрема, на боягузливе командування, дезертирів і марні надії на виведення із зони бойових дій.

Після мобілізації, у Кремлі насправді бояться можливих протестів під час проведення чергового набору окупантів на знищення. Для придушення будь-яких бунтів Путін та його оточення збираються повернути з фронтів частину Росгвардії.

За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, вище російське військово-політичне командування всерйоз розглядає варіанти протидії бунтам під час більш жорсткого продовження мобілізаційних заходів. При цьому у Москві взагалі не бояться якоїсь протидії режиму з боку середньостатистичного населення – Путіна бентежить лише можливість протестів серед чмобіків.

Після оголошення мобілізації найбільшу непокору демонстрували зовсім не ті, хто міг би під неї попасти, не родичі мобілізованих, яких відправляли на смерть, а безпосередньо самі чмобіки.

При цьому мобілізовані порушували накази командирів та відмовлялися їхати геть не через те, що їм не подобається ідея знищувати українців, а через погане забезпечення та ставлення до них із боку керівництва.

Родини чмобіків здебільшого мовчали, коли їх синів та батьків закидали на фронт без підготовки, коли офіцери залишали їх напризволяще та тікали з поля бою. Вони ніяк не реагували на загибель тисяч чоловіків на чужій землі.

Тисячі мобілізованих, яких завозять на полігони та полишають у нелюдських умовах без їжі, спорядження та підготовки, можуть почати бунти.

Саме тому чмобіки практично ніколи не бачили зброї під час “підготовки”. Особливо, коли до них із показовими перевірками приїздив хоча б хтось із командування. Геть позбавили можливості навіть потримати автомат у руках мобілізованих після масового розстрілу на полігоні.

Як саме загарбники готують свою орду у Білорусі та за Уралом, точно невідомо, однак ближче до українських кордонів їм роздають не заряджену зброю, страйкбольні приводи чи взагалі дерев‘яні макети. Крім того, тисячі мобілізованих подекуди тримають у клітках, змушують харчуватися за власний рахунок та жити у не пристосованих для цього наметах за мінусової температури.

Всі ці чинники призводили до достатньо серйозних актів непокори, бійок та навіть масових втеч у самоволку. Придушувати такі протести російському командуванню доводилося за допомогою спецпризначенців.

Втім, у зв‘язку з тим, що величезна кількість росгвардійців перебуває на фронті, подекуди ситуація цілком могла б вийти з-під контролю Москви. Якби чмобіки продемонстрували хоч якусь сміливість та змогли подолати маленькі загони поліції, опиратися ним не було б кому.