Протягом тисячоліть люди лягали спати приблизно о 9 вечора, прокидалися опівночі й знову засинали о 1-3 ночі. Чому вони мали такий режим сну? І чому ми спимо інакше?

Близько 11 вечора 13 квітня 1699 року в маленькому селі на півночі Англії дев’ятирічна Джейн Роут розплющила очі й почала вдивляться у похмурі нічні тіні. Вона та її мати щойно прокинулися від короткого сну.

Роут піднялася і підійшла до каміна в їхньому скромному будинку. Жінка закурила люльку. У цей момент біля вікна з’явилися двоє чоловіків. Вони покликали її і сказали їй приготуватися йти з ними.

Як пізніше Джейн пояснила в залі суду, її мати, вочевидь, чекала відвідувачів. Вона пішла з ними по своїй волі, прошепотівши доньці “лежати тихо й чекати на неї вранці”. Можливо, Роут мала виконати якесь нічне завдання. А може, вона потрапила у халепу й знала, що вийти з дому — це ризик.

Хай там як, але мати Джейн не виконала обіцянку – додому вона так ніколи й не повернулася. Тієї ночі Роут жорстоко вбили, а її тіло знайшли наступними днями. Злочин так і не розкрили.

Майже 300 років по тому, на початку 1990-х років, історик Роджер Екірх пройшов арковим входом до Відділу публічних записів у Лондоні – приголомшливої готичної будівлі, яка з 1838 до 2003 року містила Національний архів Великої Британії. Там, серед нескінченних рядів старовинних пергаментів та рукописів, він знайшов свідчення Джейн. Але дещо в них здалося йому дивним.

Екірх досліджував історію нічного часу і переглядав записи, які охоплювали добу між раннім середньовіччям і промисловою революцією. Він не хотів писати розділ про сон, впевнений, що нічого нового у цій біологічній потребі людини він не виявить.

Насамперед корисними в своїх розвідках дослідник вважав судові свідчення. “Це чудове джерело для соціальних істориків”, – каже Екірх, професор Технічного інституту Вірджинії у США. “Вони розповідають багато про речі, які не пов’язані напряму з самим злочином”.

У свідченнях Джейн вченого вразили два слова, які могли прояснити дещо про життя у XVII столітті, – “перший сон”.

У середні віки спільний сон був нормою – мандрівники, які щойно зустрілися, могли ділити одне ліжко, як господарі та й їхні слуги

У своїх свідченнях Джейн описує, як незадовго до того, як чоловіки прийшли в їхній будинок, вона та мати встали після першого вечірнього сну. “Вона розповідає про це так, ніби це було нормою”, – каже Екірх.

Якщо є перший сон, то має бути й другий? Ніч розділена на дві половини. Так було заведено лише в родині Джейн чи не тільки?

У наступні місяці Екірх переглянув архіви й знайшов багато інших посилань на цей таємничий подвійний сон, або “двофазний сон”, як він назвав його пізніше.

Коли Екірх розширив свій пошук на онлайн-бази даних, стало зрозуміло, що це явище було більш поширеним і нормальним, ніж він міг собі уявити.

Перший сон згадується, приміром, в одному з найвідоміших творів середньовічної літератури – “Кентерберійських оповіданнях” Джефрі Чосера (1387-1400). Явище описане й у книзі поета Вільяма Болдуіна “Бережись кота” (1561), яку вважають першим в історії романом.

Але це був лише початок. Згодом Екірх виявив згадки про подвійний сон в усіх можливих документах: у листах, щоденниках, медичних підручниках, філософських працях, газетних статтях і п’єсах.

Феномен навіть став сюжетом балади “Старий Робін з Портінгейла”, в якій є такі рядки. “І коли прокинешся після першого сну, тобі приготують гарячий напій, А коли прокинешся після другого сну, твої печалі вщухнуть…”.

Двофазний сон був унікальним не лише для Англії – його широко практикували у всьому доіндустріальному світі. У Франції був “premier somme”, а в Італії – “primo sonno”.

Фактично, Екірх знайшов докази існування цієї практики у таких далеких місцях, як Африка, Південна та Південно-Східна Азія, Австралія, Південна Америка та Близький Схід.

Як і багато римлян, історик Лівій міг практикувати двофазний сон – він згадує в про це у своїй “Історії Риму”

Ба більше, Екірх почав підозрювати, що цю практику використовували не лише у середньовіччя, а й протягом багатьох тисячоліть. Перший запис про це дослідник виявив у грецькому епосі “Одіссея”, створеному у VIII столітті до нашої ери. А останні згадки про подвійний сон датовані початком XX століття.

Але потім чомусь цей спосіб сну пішов у забуття.

Як це було? Чому люди це робили? І як така поширена практика могла повністю зникнути?

Вільна хвилинка
У XVII столітті нічний сон виглядав приблизно так.

Десь о 9-11 годині вечора люди вкладалися відпочити на кілька годин. Ті, кому пощастило, вмощувалися на матраци, набиті соломою чи ганчірками, або пір’ями, це могли собі дозволити тільки багатії.

Бідняки задовольнялися тим, що спали на розсипі сухої трави або й прямо на земляній підлозі – можливо, навіть без ковдри.

Люди спали зазвичай разом і в ліжку опинялися у затишній компанії клопів, вошей, інших членів родини, друзів і навіть слуг. А під час подорожей – і геть незнайомих людей.

Щоб зменшити незручності, під час сну треба було дотримуватися суворих соціальних умов, як-от уникнення фізичного контакту, надмірних рухів. Була навіть ціла система, як у ліжку мали розміститися родичі.

Наприклад, дівчатка лягали зазвичай з одного боку ліжка, причому найстарша ближче до стіни, за ними мати й батько, а потім хлопчики – знову ж таки за віком. А після них вже ті, хто не був у родинних стосунках.

Через пару годин люди починали прокидатися після початкового сну. З 11 вечора до 1 ночі, в залежності від того, о котрій вони лягли, вони не спали. Їх не будив шум або будильник (його винайшов лише у 1787 році американець, який мав прокидатися вчасно, щоби продати годинники). Пробудження відбувалось цілком природно, як і вранці.

Період неспання був напрочуд корисним “вікном”, під час якого можна було багато чого зробити.

Спільний сон означав, що людям зазвичай було з ким поспілкуватися, коли вони прокидалися посеред ночі

У тьмавому сяйві Місяця, зірок, олійних ламп або свічок люди займалися звичайними справами – могли підкинути дрова у вогонь, прийняти ліки або справити нужду (часто у той самий вогонь).

У селян були більш серйозні завдання. Вони доглядали за домашніми тваринами, латали одяг, вичісували вовну чи топили піч. А хтось під покровом темряви й скоював злочини.

Але ця перерва була також часом для релігії.

Християни виконували складні молитовні ритуали, і для цього часу були прописані певні молитви. За словами одного священника, це була найкраща година для молитви – обід перетравлений, роботу зроблено, й ти “непотрібний нікому крім Бога”.

Але найчастіше цей час використовували для спілкування – і для сексу.

Як пояснює Екірх у своїй книзі “Під кінець дня: історія нічного життя”, люди часто просто залишалися в ліжках і спілкувалися. У ці дивні сутінкові години товариші по ліжку ділитися таємницями та вели невимушені розмови, на які не наважились би протягом дня.

Для подружжя, якому вдавалося вирішити логістику спільного ліжка з іншими, це також була зручна перерва для фізичної близькості. Після довгого трудового дня вони мали нагоду відпочити під час першого сну й були готові зачати нових дітей.

Після кількох годин неспання люди зазвичай поверталися у ліжко. Наступний етап сну вважали “ранковим”, він міг тривати до світанку, а то й пізніше. Як і сьогодні, час, коли люди прокидалися, залежав від того, коли вони засинали.

Тисячі кримінальних справ доби середньовіччя, які зберігаються у Національному архіві у Лондоні, є безцінним джерелом свідчень про побут тих часів

Еволюція сну
Згадки про таку систему сну зустрічаються й у творах грецького біографа Плутарха (I століття нашої ери), грецького мандрівника Павсанія (II століття нашої ери), римського історика Лівія й поета Вергілія.

Пізніше цю практику підхопили християни. У VI столітті нашої ери святий Бенедикт вимагав, щоби монахи вставали опівночі для читання псалмів та сповідання. І зрештою, ця практика поширилася всією Європою.

Але переваги розділеного сну відомі не лише людям – у світі тварин він також поширений. Це допомагає тваринам залишатися активними у найбільш сприятливий час дня, наприклад, коли вони мають більше шансів знайти їжу, ніж самим потрапити комусь у шлунок.

“Примати дуже по-різному розподіляють свою активність протягом доби”, – каже Девід Самсон, директор лабораторії сну та еволюції людини в Університеті Торонто Міссіссага у Канаді. І якщо розподілений сон є природним для багатьох видів, чи могли ми наслідувати цю звичку в ході еволюції?

Екірх також міркував про це, але досліджень цього бракувало.

Аж раптом у 1995 році він натрапив на статтю у New York Times, яка описувала експеримент зі сном.

Дослідження, в якому взяли участь 15 чоловіків, провів Томас Вер із Національного інституту психічного здоров’я. Протягом першого тижня вчений дослідив звичний режим сну учасників. А потім він скоротив час штучного освітлення ввечері й ночі зі звичайних 16 годин до лише 10.

Учасникам не дозволяли слухати музику чи займатися спортом – замість цього їх спонукали до відпочинку й сну.

Екірх припускає, що наші предки пам’ятали більше снів, ніж ми, тому що вони прокидалися посеред ночі

На початку експерименту всі чоловіки спали, як і раніше, без перерви з пізнього вечора до ранку. Але потім сталося дещо дивне.

Після чотирьох тижнів 10-годинного світлового дня їхній режим сну змінився. Їхній сон розділився на два приблизно однакових відрізка з перервою від однієї до трьох годин.

Рівень гормону сну мелатоніну показав, що їхні циркадні ритми також відрегулювалися. Іншими словами, їхній сон змінився на біологічному рівні.

Вер заново винайшов двофазний сон.

Протягом майже всієї історії більшість людей не могли дозволити собі ліжко й спали на соломі або висушеній траві

Зовсім нещодавно власне дослідження Самсона підтвердило ці висновки – із захопливою деталлю.

Він провів його у громаді Манадена на північному сході Мадагаскару в селі, яке немає електрики. Ночі тут такі ж темні як і тисячоліття тому.

Волонтерів, переважно фермерів, попросили носити пристрій, який вимірює активність. Таким чином дослідник протягом 10 днів відстежував режим сну корінних мешканців.

“Ми виявили, що ті, хто не мав штучного світла, не спали одразу після півночі приблизно до 1-3 ранку, а потім знову поринали у сон і прокидалися о шостій зі сходом Сонця”.

Як виявилося, двофазний сон не зник повністю – він зберігся й сьогодні у віддалених громадах.

Новий соціальний тиск
У сукупності ці дослідження також допомогли Екірху зрозуміти, чому більша частина людства відмовилася від двох снів з початку XIX століття.

Причиною цього, як і багатьох інших змін у наших звичках, стала промислова революція.

У XVII столітті аристократи та еліта спали на дерев’яних ліжках з балдахіном, який зберігав тепло й захищав від сторонніх поглядів

“Поширилося штучне освітлення, спочатку газове, а потім й електричне, – каже Екірх, – згодом воно стало більш потужним. У людей змінилися циркадні ритми, вони почали лягати пізніше”.

Хоча люди більше не йшли у ліжко о 21:00, їм все одно доводилося прокидатися у той самий час вранці – їхній відпочинок скоротився. Екірх вважає, що це зробило їхній сон глибшим, тому що він стиснувся.

Штучне освітлення подовжило перший сон і скоротило другий. “І я простежив це майже десятиліття за десятиліттям, протягом усього XIX століття”, – зазначає Екірх.

До кінця XX століття поділ нічного сну на дві частини повністю зник – промислова революція змінила не лише технології, а й нашу біологію.

Нові тривоги
Разом із цим змінилося й ставлення людства до сну. Ми швидко почали ганьбити тих, хто спить довше, і зацікавилися зв’язком між раннім прокиданням і продуктивністю.

“Але мене в усьому цьому найбільше тішить те, що відкриття двофазного сну пояснює причину нічного безсоння”, – каже Екірх. Ми так звикли спати безперервно всю ніч, що починаємо панікувати, якщо прокинулися посеред ночі й не можемо заснути.

“Я й сам страждаю від розладів сну й навіть приймаю ліки”, – додає дослідник.

Він виявив, що коли люди дізнаються, що переривчастий сон був нормою протягом тисячоліть, їхнє занепокоєння зменшується.

Утім, Екірх наголошує, що відмова від двофазного сну зовсім не означає, що наш теперішній режим сну – гірший. Він закликає людей не повертатися до старої системи, адже багато хто під впливом дослідження почав ставити собі будильник, щоби розділити сон.

Попри поширеність проблем зі сном, Екірх стверджує, що XXI століття у певному сенсі є золотою добою сну. Нам більше не треба турбуватися, що нас можуть вбити в ліжку або що ми замерзнемо уві сні. Ми можемо поринати у сон, не страждаючи від клопів чи болю та не переймаючись, що до нас притиснеться незнайомець.

Можливо, безперервний сон і не є цілком природним, зате ми маємо вишукані ергономічні матраци та сучасну гігієну. “Та й повернення назад вже немає, побут змінився”, – додає Екірх.

Можливо, ми й пропускаємо час довірливих нічних розмов та філософських одкровень, можливо, ми й не пам’ятаємо більшість психоделічних снів, зате ми більше не прокидаємось від укусів та стусанів сусідів по ліжку.

Джерело