Серед вибухів і руїн у Соледарі, на околиці Бахмута, живуть цивільні. Люди виходять на світло, тільки щоби нарубати дров та забрати воду, яку привезли волонтери, йдеться в ТСН.

Сотні снарядів за якусь годину переорюють околиці Соледару, перетворюючи все у руїни. Горить поле, горять довколишні села, горить Соледар… Росіяни ціляться просто у житлові будинки. Снаряди лягають один за одним піднімаючи сіру куряву з пилу та осколків.

Окупанти намагаються прорвати оборону, посилюючи штурми околиці та збільшуючи число обстрілів з важкої артилерії.  Здається у цьому пеклі не може бути життя, але це не так, під звуки розривів розриви у дворі жінки рубають дрова і готуються до ще важчої ночі. “Світла немає, самі рубаємо дрова, тягаємо під обстрілами. Коли не має, теж тягаємо води, не має і світла”, — розповідають місцеві жінки.

З ними тут і малюк Костик, якому лише три роки, він не говорить через стрес, від постійних обстрілів хлопчик може тільки жестикулювати.

Ці люди вже виїздили звідси у перші місяці війни, але повернулись і тепер щоранку прокидаються від ударів російської артилерії. Маленька ялинка у темряві, печиво і буржуйка у підвалі — так живуть останні мешканці Соледара. Окупанти взялись за Соледар, як за Бахмут і розносять по цеглині. В місті вже не лишилось будинку з вікнами, все розбите. Тож місцеві щовечора зануряться у темряву підвалу, це єдиний шанс дожити до ранку.

А на Бахмутській трасі три хлопчики і дівчинка щось копають. “Блок-пост будуємо, обороняємось від росіян”, — розповідають діти.

Вони кажуть, що хочуть бути схожими на армійців. Діти нічого не просять, а ні грошей, а ні продуктів, але їм щось постійно лишають хлопці при дорозі.

Коли Бахмут і Соледар занурюються у темряву і смерть, діти йдуть, та зранку повернутись  на свій блок-пост, бо це їхній дім і їхня земля українська. Допоки на Донбасі будуть такі діти — тут буде Україна.

Джерело