Сьогодні я хочу попросити маму Божу. Ту, яка дивиться з ікон у старих церквах… Ту, яку зустрічаю на перехрестях України…
Подаємо мовою оригіналу:
Я не ходжу до церкви, молитв не знаю, крім Отченаш, та й той на старій мові. Я хрестик не ношу і можу навіть – о, злочинна жінко! – поставити прання в неділю.
підвалу жодного немає. В домі мала дитина, я їй двоюрідна бабуся, але коли я думаю про можливий удар і цю дитину, то думаю як мама. Я хочу закрити її, як хотіла закрити всіх рідних і маленьких у перші дні атак.
Моїх рідних розкидано по містах, по селах. Як їх прикрити?
Коли я думаю про ракетний удар по Україні, в ніч перед найсвятішим її святом, ось за годину, за півгодини, лишилось п’ятнадцять хвилин – я хочу попросити маму Божу.
Ту, яка дивиться з ікон у старих церквах.
Ту, що на старій іконі, яку подарував мені снайпер з Гуцульщини.
Ту, яку зустрічаю на перехрестях України.
Ту, що прийшла на фронт і стала на позиціях.
Мамо, прикрий.
Ні в що не вірять українці так відчайдушно, як в твій Покров.
І я у нього вірю.
Я вірю в Тебе, мамо…
… і болем спливає постійно – чи ж забрали вони Тебе з тієї позиції, мамо?
