Такого Різдва у мене ще не було, щоб замість тихого сімейного вечора був вечір відкриттів і то таких, що голова обертом. Досі не можу відійти від пережитого.

Ми з чоловіком поїхали до бабусиного будинку на Різдво, але там я почула дві новини, які мене відверто шокували.

Перша – моя сестра заявила, що розлучається з чоловіком по його ініціативі.

А друга – те, що батьки віддають сестрі свою квартиру і продадуть цей будинок, щоб купити собі однокімнатну квартиру.

Тобто сестра отримає все майно, а мені залишиться нічого! Ну і де тут справедливість?

Річ у тому, що після нашого з чоловіком весілля ми стали жити окремо від батьків. Спершу свекри пропонували переїхати до них, але я не сильно цього хотіла, бо розуміла, що удвох це найкращий варіант. Спершу ми винаймали житло. А потім купили власне.

Я маю невеликий бізнес, відкрила вже три магазини, але через постійні вкладання грошей туди мої доходи не такі вже й великі. У шлюбі ми вже щасливі 10 років.

Моя ж сестра вийшла заміж 4 роки тому. Вона привела нареченого до батьківської квартири. Народила одну дитину, а потім іншу. Тобто вона ще навіть не працювала. Не знаю, що там між ними сталося, але новина про розлучення дуже мене здивувала.

Ми завчасно з батьками обговорили питання спадщини. Мама одразу сказала, що будиночок бабусі перепише на мене, бо квартира у нас вже була на той час і навіть машина, тож добиратися туди було б нормально.

Я вже намалювала собі плани, як ви там все облаштувала для відпочинку. Адже цей дім такий дорогий для мене, я провела там половину дитинства.

А сестрі моїй мала дістатись квартира. Єдина проблема була у тому, що батьки не поспішали оформляти документи.

А тут ми приїжджаємо на Різдво і мені кажуть готове рішення, навіть без узгодження. Що будинок буде продано, трикімнатна квартира перейде сестрі, може вона ще особисте життя владнає, таки 2 дітей, а батьки на отримані гроші куплять і переїдуть в однушку.

Коли я це почула, то були відчуття якоїсь зради, підстави і зневаги. Звичайно, що сестра навіть палець об палець не вдарила за все життя, бо звикла, що про неї дбають батьки.

У мене зустрічне питання. А я що чимось гірша за неї?

Тепер навіть не знаю, як дивитися їм в очі, як розмовляти.

– Сестрі потрібніше! Бачиш, в якій вона ситуації зараз! – на повторі слова матері.

Я втомилась миритися з вседозволеністю для сестри. Я хочу справедливості!

А що б ви робили на моєму місці?