Подаємо мовою оригіналу:

Наталя Святокум

Сіла на свою голову погортати стрічку.

…ААА, вимкнули світло, а у нас електроопалення, і маленька дитина мерзне! Безсовісні, спеціально з людей знущаються!

…Йой-ой, у дитини почалися уроки і вимкнули світло! Влада позбавила дітей права на навчання!

…Тварі, обраним не вимикають! У мене немає світла, а у сусіда є! Підемо бити сусіда!

…Падлюка мер, не думає про людей, нічого не робить! Місто має турбуватися про мешканців!
І ще багато в такому ж ключі.

Закрила ото все. Я не можу вмістити в своїй голові людську дріб’язковість, тупість та твердолобість. Та хіба ви, придуркуваті, не розуміли ще влітку, що такі проблеми будуть? Що може взагалі доведеться жити без світла і газу? І мери українських міст не несуть відповідальності за те, що саме ви не подбали про свою дитину на випадок відключення? У нас зараз ще лайт-версія, могло бути гірше в рази.

Про право на навчання взагалі мовчу. Більшість школярів мають бодай якісь смартфони, є така штука, як мобільний інтернет. І ще купа різних варіантів вирішення проблеми.

Про світло у сусіда. Замість волати у фейсбуці, зробіть над собою зусилля і прочитайте пояснення обленерго. Важко, розумію, то Петрові в окопі легко, а добирати, що тими буковками написано…

Так-так, для мешканців кожної області України обленегро розробили доступний навіть дурням текст з поясненнями, чому так, а не інакше.

Я не припиняю дивуватися – люди місяцями слухали сирени, читали новини про руйнування об’єктів інфраструктури, і по-совковому сиділи, не робили для самих себе ні песа, чекаючи, що дядько начальник або вождь все розрулить? Це якась хвороба, не інакше.

Так, це все складно. Ми теж потерпаємо, як і всі українці. Ми тепер працюємо, коли потрібно спати (хоч і до цього спали не так, щоб багато), часто до наступного відключення не встигаємо здати зроблений об’єм роботи і отримати оплату, а коли приходить оплата, то виявляється, що без електрики не працює банкомат, та й термінал в магазині. А пластикова карта, повірте, не смакує навіть таким навіженим, як ми.

Але потрібно ж розуміти своєю кебетою, що у воюючій країні благом є сама лише наявність житла, а не світло, тепло й інтернет у ньому! У нас цілі руки-ноги, не згорів одяг, бодай стареньких ковдр вистачає, чи не так? О, ми звикли до комфорту, ми навіть не помічали його. Яка страшна втрата – не світиться лампочка! Особливо на фоні згвалтованих дітей та стертих з лиця землі міст разом з мешканцями.

Але чому ні я, ні більшість моїх друзів не дозволили собі жодного докору нікому, окрім москалів? І не треба тут срач розводити, бо в нашій ситуації деякі моменти вирішуються лише генератором за всі гроші світу. Бо у таких, як ми з чоловіком, періодична відсутність електрики – то не лише незручності, доводиться економити навіть продукти, адже не знаєш, чи матимеш змогу ото все провернути, поки не потухнуть комп’ютери та банкомати. І діти теж є.

Ох, розлютили мене оці особі своїм ниттям! Як хочеться понити, киньте якусь сотню на ЗСУ, або хоч пачечку дешевих бубликів у кошик для збору допомоги воякам, що стоїть при вході майже до кожного магазину. Полегшає!