215 років тому на Соловках помер останній кошовий отаман Запорозької Січі – уродженець села Пустовійтівка (нині ­Роменського району на Сумщині)

Цей фантастичний українець прожив 113 років.

Сто тринадцять, Карл.

За військові заслуги у віці 80 років він отримав звання генерал-лейтенанта.

Але після рішення російської цариці ліквідувати Військо Запорізьке, хвацького вояка ув’язнили.

І не просто ув’язнили, а відправили довічно на Соловки, до однойменного монастиря-тюрми.

І було йому тоді 86 років.

При цьому тримали його у нелюдських умовах, щоб скоріше помер і всі про нього забули.

А він все ніяк не помирав.

Коли його переводили з одного каземату до іншого, «залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей».

Коли йому виповнилося 110 років, вийшов указ вже нового царя про його помилування.

Але йти йому вже було нікуди, тож залишився він при монастирі.

Бо вже майже чверть століття провів у його стінах.

Похований був на головному подвір’ї Соловецького монастиря у віці 113 років.

У 2004 році у тому ж монастирі незламному українцеві поставили пам’ятник (на фото).

В Україні на його честь названі вулиці, пам’ятні знаки, срібні пам’ятні монети та навіть військові підрозділи.

У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату приєднала його до лику святих.

Цей наш славетний предок жив у трьох (!) століттях: сімнадцятому, вісімнадцятому та дев’ятнадцятому.

А чи усі ми пам’ятаємо ім’я нашого великого земляка?

Костянтин Корсун

Джерело