Подаємо мовою оригіналу:

Валерій Маркус

Шановне панство, вдумайтесь, загиблих та поранених українських воїнів, що билися й помирали заради свободи — називають на російський (радянський) манер «Груз 200» або «Двухсотий».

Ще раз. Воїн заплатив за кожного з нас найвищу ціну, а ми, живі, ті хто зобов’язані прожити життя гідне тієї ціни, починаємо формувати пам’ять про нього з абсолютного знецінення, називаючи загиблого, радянським терміном «200-й».

Термін «200-тий» з’явився з наказу міноборони СРСР від 8 жовтня 1984 року за номером «200», який вийшов під час афганської війни щодо транспортування тіл загиблих.

Ми живемо, воюємо, боремось за власну ідентичність, історію, державність й навіть не усвідомлюємо абсурдність використання дефініції, яка мала б нести в своїй глибині виключно шану.

У 47-й Бригаді ми намагаємось створити принципи дійсно нової української армії, і це стосується всього. Особливо філософії та глибинних сенсів, що мають жити в наших душах.

Ми, воїни 47 Бригади ставимо крапку на знеціненні. Ми не вживаємо слова «200-тий» та «300-тий» щодо загиблих і поранених. Це категорично забороняється на всіх рівнях та в усіх можливих випадках. Ми не вбачаємо жодного сенсу підміняти слово загиблий та поранений або ж якось його завуальовувати чи приховувати втрати.

Не «200-тий», а «загиблий» або «на щиті».
Не «300-тий», а «поранений».

Це наш горизонт свідомості. Все в світі починається з ідеї. Ми здобуваємо майбутнє, і не використовуємо те, що тягне нас в минуле, тим більше нав’язане нам росіянами.

Тих створінь можна називати, як завгодно, вони не мають воїнської честі, серед них немає воїнів, вони безчесні щури, що нападають зі спини, цілять в школи, лікарні, розстрілюють цивільних. Але своїх так називати не можна, ми не нелюди-комуністи.

Українським воїнам не потрібні жалість і сльози, достатньо поваги від народу, якому бійці присягалися служити.

Слава Україні!