Їхала я вчора в тролейбусі, нікого не чіпала. І тут в салон ввалився натовп школярів років 9, поруч зі мною сіла дівчинка, тиха, затиснута якась. Навколо нас розсілася група хлопчаків на чолі зі зухвалим хлопчиком.

І ця «зграя» почала цькувати дівчину: «Косоока! Коса!». Дівчинка стиснулася вся в грудочку, як зайченя. В окулярах, одне скло заклеєно, дійсно косить трохи … Чорт, що робити ?! Вчителька старанно вдає, що нічого не бачить і не помічає, інші дорослі теж … Прочитати цьому … вибачте на слові «малюку» нотацію, як тобі не соромно? Так по обличчі видно, що не соромно ні разу.

Тягнеться він, принижуючи того, хто слабший. Задоволені до крайності!

Далі я як з натхнення діяла. Нахилилася легко і чітко, в пів голосу кажу кривднику: «А ти товстий! Товстун і жирний! Приємно тобі?».

Натовп замовчав і очманів від такої витівки дорослої тітки. Пацан завис на хвилину, потім знову своє пре: «Я не товстий, а вона коса. У неї очі косі!». Я йому у відповідь: «Та ну і що, вона ж лікується. Око їй вилікують і все добре буде. А ти жирний, жирним і залишишся!».

«Я не то-овстий!».

Я йому: «А я кажу товстий! Що, не приємно?».

Пацан тихесенько так встав, і пересів на найдальше від мене вільне місце, коситься боязко, натовп вдає, що взагалі з ним не знайомі. Повертаюсь до дівчиська, а там … два величезних яскраво-синіх океани захоплення і обожнювання. Кажу їй: «Зрозуміла як треба відповідати? Запам’ятала?».

Киває. Залишок поїздки пройшов тихо, виходячи з тролейбуса я пацану (він очей із мене не спускав, побоювався) пальцем так знак зробила, як у вестернах, мовляв, ти на прицілі.

Він аж позеленів. Прийшла додому. Я знаю, що вчинила правильно, не подіють на юного негідника ні вмовляння, ні заклики до співчуття або совісті … Немає в нього такого органу. А безкарність породжує вседозволеність. Так хоч страх якийсь стримувати буде, але … Блін, не привчена грубіянити, тиснути і ображати ближніх, навіть якщо вони цього так заслуговують, що аж випрошують.

Джерело