Бомбардувальники, які використовувалися в роки Другої світової війни, у питанні ефективності не стоять навіть поряд із сучасними крилатими машинами. Однак навіть тоді вони посідали важливе місце у військово-повітряних силах усіх армій. Стратегічні бомбардувальники – це найдовша рука армії того часу. Без неї неможливо дістати глибоко за лінію фронту, де знаходяться заводи, залізничні вузли, електростанції та паливні сховища. Проте, скидали з літаків не лише бомби та агітаційні листівки, а й фольгу, про це пише Dexpens.com.

Перше радянське бомбардування Берліна відбулося в ніч із 10 на 11 серпня 1941 року. Рейд носив здебільшого символічний характер для підняття бойового духу своєї армії та придушення армії та населення противника. Подібні акції практикував не лише Радянський Союз. 18 квітня 1942 року американські бомбардувальники здійснили знаменитий Рейд Дуллітла, який також був пропагандистською акцією відплати за наліт японців на Перл-Харбор. До речі, тоді частини учасників рейду довелося садити літаки на радянській території, після чого було проведено секретну операцію з евакуації американських льотчиків на батьківщину у США в таємниці від Японії через посольство Великобританії в Ірані.

Перше бомбардування Берліна було у серпні 1941.

У 1943 році союзна бомбардувальна авіація почала нести помітно більші втрати, ніж раніше. Найгірше було те, що почали стрімко збільшуватися втрати серед нічних бомбардувальників. Незабаром розвідці вдалося встановити причину. Вона полягала в появі у Третього рейху нового радарного обладнання, яке також ставилося і на німецькі літаки. Нове обладнання забезпечувало кращу взаємодію між німецькими радарами на землі та перехоплювачами у небі. У результаті нічні вильоти почали працювати проти союзних бомбардувальників. Найчастіше екіпажі помічали німецькі винищувачі-перехоплювачі тоді, коли робити щось було вже надто пізно – у момент атаки.

Підготовка рейду Дуллітла.

З цієї неприємної ситуації британська авіація знайшла досить екзотичний вихід у технічній площині. Кожен літак стали оснащувати спеціальними контейнерами, які відкривалися під час підльоту до цілі або у разі гострої необхідності, наприклад, при виявленні нічного бомбардувальника перехоплювачами супротивника. Рятівні контейнери наповнювалися фольгою (у літаків США та Великобританії) або металізованою паперовою стрічкою (у літаків Радянського Союзу). Викинута в небі фольга/папір створювала на радарі пляму з перешкод, які не дозволяли визначити місце розташування союзного літака. Якщо фольга скидалася ще й різних висотах, то радари на деякий час взагалі не показували нічого крім численних перешкод.

Радянські літаки скидали металізований папір.

Часу польоту металізованого паперу або фольги, як правило, вистачало, щоб відбомбитися у відносній безпеці та повернутися на базу. У перші тижні німці ніяк не могли зрозуміти, що відбувається з радарами, поки один із місцевих жителів не поскаржився на те, що його ділянка повністю засмічена якимось блискучим на сонці папером. Хоча відповідь було знайдено, зробити щось німці вже не могли.