У Гостомелі під Києвом під час окупації російські військові розстріляли 38-річного художника Сергія Захлюпаного. Більш ніж тиждень рідні не знали, що з ним сталося, а знайшли його біля гаражів, майже роздягненого, у його тілі виявили п’ять куль.

Зустріли війну в Гостомелі

Війна сім’ю Захлюпаних – директора ліцею Володимира Миколайовича, вчительку Наталю Петрівну та їхніх двох синів – застала у Гостомелі під Києвом.

Наталя Петрівна згадує, що рано-вранці 24 лютого вони прокинулися від вибухів, а потім побачили вертольоти, що летять. Важко було зрозуміти, що відбувається довкола. 38-річний Сергій Захлюпаний мешкав окремо від рідних, на 5-му поверсі багатоквартирного будинку, його вікна виходили прямо на аеропорт, де точилися бої.  Пpo цe пoвiдoмляє iнтepнeт видaння  Обoзpeвaтeль.

“Ми поїхали з Гостомеля, спочатку я, потім чоловік і молодший син. Сергій залишився, бо не міг кинути свого собачку та котика, він їх дуже любив. Син був дуже сміливим і патріотом. Ми тоді ще не розуміли, наскільки небезпечно залишатися в Гостомелі. Зв’язувалися з ним по телефону. Він ще 26 лютого зняв відео, судячи з нього, там постійно щось вибухало. У собаки навіть заболіли вуха від цих звуків”, – розповідає мама художника.

Перед вторгненням, 23 лютого, поїхала і кохана дівчина Сергія Оля Бєднова. “Ми 11 місяців із ним знайомі, а останні п’ять місяців жили разом. А тут 23 лютого мені знадобилося поїхати додому, я дуже шкодую про це”, – каже Оля.

Перед від’їздом Сергій, немов відчуваючи щось, казав: “Олечко, мабуть, Бог дуже любить мене, бо подарував мені тебе”. Оля пам’ятає, що розплакалася від його слів.

Витягли на вулицю й розстріляли

28 лютого українські війська вибили росіян із Гостомеля, стало тихо. Тоді Сергій виходив надвір. Але потім знову почалися бої. Він увесь час намагався бути у квартирі. Хоча окупанти вимагали, щоб усі мешканці сиділи у підвалах.

Оля згадує, що 4 березня телефонувала йому. Зв’язку не було, вона набирала багато разів. Якось він узяв слухавку і пошепки сказав, що не може говорити. А на тлі розмови Оля почула, як б’ють у двері. Мабуть, росіяни перевіряли, хто є в будинку.

Мама теж додзвонилася до Сергія 4 березня вранці, розмовляла з ним по відео, бачила, як він хвилюється. Просила його триматися.

А вже вночі проти 5 березня загарбники стали вдиратися у квартири і вимагали, щоб усі спустилися до підвалу.

“Зв’язку вже не було. Я питала у тих, хто зумів вирватися з Гостомеля, що з моїм сином? Вони говорили, що бачили його. Так тривало до 13 березня”, – зі сльозами каже Наталія.

Відомо, що 10 березня російські військові сильно побили Сергія. Він шукав на вулиці свого зниклого песика, ходив з ліхтариком неподалік військової техніки. Окупантам це не сподобалося.

Мабуть, перебувати у підвалі Сергію було складно, він пішов до себе додому. А 13 березня його витягли на вулицю, напівроздягненого, у футболці, легких штанях та шкарпетках. Затягли до гаражів, він кричав. І там розстріляли.

Ніхто цього не знав. Ще наступного дня Наталі написали знайомі, що Сергій не прийшов по їжу, попросили поцікавитися, де він. Наталя розмістила в групах у соцмережах оголошення, але ніхто не відгукнувся.

І лише 21 березня батькові Сергія зателефонували. “Він підняв трубку, і я почула, що говорять про сина, що він загинув. Для мене це був найчорніший день у моєму житті. У ньому було багато куль, куль, які пробивають залізо”, – плаче мама.

Сергія поховали спочатку на подвір’ї будинку, там уже було кілька могил інших мешканців.

Поховати по-людськи сина батьки змогли лише 20 квітня. Після того, як окупантів вигнали з Київської області, провели ексгумацію, розпізнавання.

Ще Сергій не вмів брехати, завжди говорив правду просто у вічі. Дуже любив дітей. Своїх у нього не було, він так і не одружився. Але був хрещеник, який разом із батьками теж прийшов попрощатися із Сергієм на цвинтарі.

Котик, якого так любив митець, помер у підвалі. А собачка зникла після смерті господаря. Оля досі, коли приїжджає до Гостомеля відвідати могилу Сергія, бере повідець і ходить по дворах, сподіваючись знайти пса, що зник.