Того дня я, як зазвичай, поверталася з роботи пізно. Зараз пора така, що темніє рано, тож уявіть собі, яка темінь панувала о 9 вечора. Зазвичай мене зустрічає чоловік, але минулого тижня він потрапив до лікарні тож довелося йти самій.

Перебігти від автобуса до під’їзду – хвилин 10. Тож я особливо не переживала. Але виявилося, що й цього достатньо, аби втрапити у халепу.

Щоб скоротити шлях ще більше, я пішла дорогою, що була за кіосками. Крокую собі спокійно, нікого не чіпаю, як раптом чую чоловічий голос позаду:

«Дівчино, зачекайте! У вас сотня випала!». Оглядатися не стала, бо була впевнена, що звертаються не до мене. Добре пам’ятала, що не брала із собою великих купюр. Та й тих 70 гривень, які наскребла в сумці, витратила на обідній перекус. Тепер у сумці було тільки 10 гривень і в кишені дзеленчали копійки. Ото і все.

Іде й думаю, що чоловік хороший, напевне. Собі сотню не забрав. Вирішив власниці віддати. Не перевелися ще добрі люди. Або, може, він так познайомитися хоче. Хто ж знає.

Виявилося, що зверталися все ж таки до мене. Я йшла, не зупиняючись, доки мене під лікоть зі спини не схопили. Ясна річ, я дуже злякалася. Чоловік розвернув мене до себе і мовив: «Я біжу за вами, а ви все не відгукуєтеся. Ось це ваша сотня. Ви впустили. Хтось і таких грошей не має. Будьте обережнішою.» І махає мені перед носом грошима.

Він мені це розказує, а сам сотню тримає так, що й не відбереш силою. Я спершу розгубилася.

Потім нарешті взяла себе в руки і зрозуміла, що тут відбувається. Бачила таке по телевізору. Там часто цю купюру пропонують розміняти. Мовляв, дрібніші потрібні. Ви мені по 50 чи по 20, а я вам вашу сотню. Ніби нічого й не втрачаєш, а на ділі купюра фальшива.

Тож я збагнула, що на повідку у шахрая не піду. Вирішила зробити все не за його планом. Розумію, що до мого дому залишилося всього кілька кроків. Встигну втекти і сховатися у під’їзді. Тож слід було просто завершити діалог.

— Так, ви маєте рацію. Не кожен має змогу собі багато дозволити. Та й благородність таку у світі тепер рідко зустрінеш. тому залиште цю сотню собі. Буде подякою. Купіть на неї собі щось. Та й біля мого під’їзду камери є. Усе знімають. Мало що подумають. Так що лишайте собі.

Ясна річ, про камери я збрехала. Але тим самим я точно вберегла собі життя. І вам такою хитрістю користуватися раджу.

Чоловік завмер. Ошелешив його і відхід від шаблону, і вдавана прихована зйомка. Тож я просто розвернулася і швиденько пішла до під’їзду.

За мною гнатися ніхто не став. Але всередині все одно була тривога. Я бачила з вікна, що він ще кілька хвилин топтався на місці, оглядав закутки, шукаючи камеру, а тоді викинув сотню в смітник і пішов геть.

Не знаю, був він аферистом чи ні, але я вважаю, що вчинила правильно, перестрахувавшись. І вам рекомендую бути уважнішими. Ваше життя та здоров’я не безцінні. Бережіть себе!

Джерело