Київська журналістка Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “срака”. Каже, інтерес до обсценної лексики на цю тематику в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами, пише Gazeta.

«Як і бабуся, зараз часто кажу „воно тобі так треба, як до сраки карі очі!“ у значенні „не до місця“. „Всраться і не жить “ вигукую, коли з чогось дивуюсь. „От сральня!“ — кажу, коли бере досада.

Ще бабця казала такі перли: „Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать“, — тобто, „не шкода зовсім“. Ще від неї записала таке: „жінка без сраки — як село без церкви“, „він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б“, „в сраку годне“, „як не срачка, то пердячка“, „як голодному срать“, „як у борщ срать“ (про недоречність), „всрись — а покорись“, „хто всрався? — невістка“.

Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них:

»Як півсраки з-за куща” — кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає.

«Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться» — коли щось неякісно роблено.

«В сраці був, гімно видів» — коли людина говорить про те, про що не має поняття.

«Сери-перди-грійся» — коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше.

«Не хочеш срать — не мучай сраку».

«Як не гівно, то засрана тріска».

«Голою сракою по рапатій дошці» — значить, ніколи.

«Самотній, як палець в сраці».

«Коханий — сім разів у сраку пропханий».

«Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо».

«Хитра срака пердить тихо, а смердить — на все село» — про бабів-пліткарок.

«Пішов, як за море срати» — коли довго когось немає.

«Не плети гівно дівці в коси» — не наговорюй на чесну дівчину.

«Ах ти москаль в сраку граний!».

«Щоб тя гівно доганяло» — щоб не було тобі спокою.

“Їсти — не срати, можна почекати”.

«Гарна, як срака навиворіт».

«Срав пес» — себто, ніц не вийде.

«Сидить, як срака в гостях» — тихо.

«Пасує, як сраці фіранки».

«Всрайся, та не дайся» — так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.

«Як приємно в полі срати — розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки».

Є навіть пісня про сраку: «Летить сова, летить сова кругом села, ручки-ножки підкорчила, хлопцям сраку вистерчила.
А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку поцілуйте».

Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.

Чому тебе зацікавила ця лексика?

Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Срака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: «Я знаю цікавий вираз про сраку. Але не скажу. Бо я вихована». Думаю: «Ви ж етнограф!» Дехто починає обурюватися, що це невиховано — мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить.

Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам’ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: «Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав».

Чим українська сороміцька лексика відрізняється від російської, польської?

Можна говорити про «анальний» характер української сороміцької лексики, на відміну від «генітального» забарвлення російської. Українцям не характерно матюкатися: «бл… ь», “є… ать”, «х… ня». У нас все через «сраку». Ще є третя група такої лексики — яка стосується богохульства. Її найбільше вживають у Польщі. Але навіть вислови про сраку українські — не лайливі. Просто хочуть сказати так, щоб смачно було — «гімном заліпити». Лайливих слів, пов’язаних зі сракою, все одно мало. Є, але вони скоріше добрі. У нас до сраки відносилися з повагою.

Ще сто років тому ця і подібна табуйована лексика була широко вживаною?

І ця, і пов’язана з сексом лексика була добре знана. Мене цікавило свого часу дитинство в історії — як виховували дітей раніше, з найдавніших часів, навіть з палеоліту. Мені потрапила до рук книжка Марка Грушевського «Дитина у віруваннях і звичаях українського народу» — перевидання 2006 року. Потім я знайшла перше видання — 1907-го. Була вражена, що у другому виданні повикидали всі записи Грушевського про місячні і статеві акти. Думаю: «Що це таке?». Почала Грушевського копати і виписувати ці його слова. Потім збирала фольклор. Їздила по експедиціях і почала знаходити, як говорили про статевий акт раніше в народі. Ми думаємо, що зовсім завуальовано — типу «бандурка», «криниченьку копав». Але були значно прозоріші вислови — зрозуміліші для сучасної людини. У нас же зараз поширена думка, що жінка-берегиня виростала у вишиваночці, потім сідала під іконою, брала в руки дитину, і все. Обурює, коли починають апелювати до моральності давньої. Фольклор нам каже зовсім інше.

«Смішно козі, що срака в грязі» — про сміх без причини. Записала на Донеччині. Наступні — з Полтавської і Черкаської областей:

«А гімна мерзлого не хочеш?» — про забаганки.

«Чого крутишся, як гімно в ополонці?»

«Срала, мазала, ліпила — не хватило кізяків».

«А там того шумовиння, як на сраці ластовиння» — про інформацію, яку не можна перевірити. З Холмщини.

Загадка з Хмельниччини: «Маленьке, руденьке, а всякого пана з воза зсадить». Гімно це. Ще там казали: «Теля в сраці, а баба довбнею маха» — коли хтось розводить паніку наперед.

З Яготинського району під Києвом порівняння «Срака-кочерга» і приказка «Шукати в сраці шкварка» — це доколупуватися до чогось, придиратися.