Подаємо мовою оригіналу:

Наталка Діденко

Щороку нас закидають дешевими плебейськими сенсаціями та пересмаженими заголовками на кшталт “морозів до -50 градусів”, “десятиметрового снігу” тощо.

Посилаючись часто на британських чи американських вчених, ну, їм же видніше, у них демократія, відповідно, й наука розвиненіші.

Я чекала чогось подібного цього року, але пораділа, що нарешті й у нас, хоча й страшною ціною війни, якось стало в цьому плані краще, вище, відповідальніше чи якось так.

Тобто, апокаліптичні метеорологічні прогнози мені не траплялися.
Але не довго я раділа.

Бо вже не британські вчені, а наші рідні українські журналісти виявилися метеопророками й метеопровидцями.

Ось цей заголовок, що внизу, повинен дати чіткий сигнал одразу мити руки, а якщо дозволяє побутова ситуація, повністю помитися після таких “журналістських” матеріалів.

І більше ніколи не зазирати на цей ресурс.

Я можу тут накидати купу відповідних характеристик цій недолугості та непрофесійності, але шкода часу.

Мільйон разів я пишу, розказую, пишуть, роз’яснюють метеорологи-професіонали, що не варто буквально довіряти прогнозам погоди, довшим, аніж на одну-три доби, максимум тиждень.
І що є, звичайно, довгострокові прогнози, але вони дуже умовні, часто в стадії розробок і практичної, “людської” користі особливо не приносять.

І що я з величезною повагою ставлюся до науковців, які працюють над цією надскладною проблемою.
Як, наприклад. працюють медики над розробкою нових результативних способів лікування надважких маловиліковних хвороб.

Але все одно це – Сізіфова праця.

Бо так декому хочеться щось таке красіве написати.

Але цього року до подібних дурниць додається ще й кричуща безвідповідальність та огидна зневага до людей, до своїх співгромадян, до бійців, що захищають країну, до волонтерів, до своїх близьких, врешті решт, до всіх, хто, ймовірно, потерпатиме від їхніх дешевих сенсацій і повірить.

У часи багатогодинного вимкнення струму, коли відсутнє тепло, коли депресивна темрява, коли голова та нерви – обертом навіть при нулі градусів, прочитати про “люті морози”, про “впродовж 2 тижнів до Нового року сніжитиме кожен день” – ви, нешановні редактори, готові взяти відповідальність за людський розпач, зневіру, паніку, страх та можливі гіпертонічні кризи, інфаркти й інсульти, не дай Бог, ви готові за це відповідати хоча б перед собою?
Розумію, що це все питання риторичні, але я все одно старатимуся щоразу реагувати на подібну журналістську безсовісність.

І ще.
Так, зараз – зима.
Так, взимку буває похолодання.
Так, похолодання буває значним.
Так, взимку бувають морози.
Так, взимку випадає сніг.
Так, морози до -30 градусів в Україні бувають.
Так, зима – це холодно, літо – спекотно, весна – радість і квіти, осінь – жовте з червоним.
Так, ОБОВ`ЯЗКОВО, треба готуватися до можливого сильного холоду, мінімізувати темряву навколо себе, продумати особисті варіанти убезпечення від холоду, відсутності води та відсутності світла й струму.

Але це ми й так вже знаємо, більшість із нас давно вже живе, в м’яко кажучи, нелегких умовах.
І багато українців проявляють неймовірно прекрасну солідарність, ділячись один з одним цими планами, варіантами й способами порятунку.
Без істерик, спокійно, розумно, по-людськи.
Без надування щік, хайпу, намагання комусь фальшиво сподобатися, без життя із суцільним капслоком.
Так хочеться, щоб люди, які зобов`язані бути відповідальними, професійними, які неправильно себе вважають якимись особливими тільки тому, що вони вміють швидко барабанити по клавіатурі, хоча б трохи дотягувалися до свого суспільства, до людей, для яких вони працюють, яким вони повинні служити.

Просто, щоденно.

На совість.