Свого зятя любила завжди, як рідного сина. Такого працьовитого, чесного і щедрого хлопця ще пошукати треба.

Після того, як моя єдина донечка вийшла за нього заміж — молода сім’я переїхала жити до мене. Відверто кажучи, спершу я не була в захваті від цієї затії, бо погано знала Миколу. Не вистачало ще того, щоб він на моїй шиї сидів.

От тільки все було зовсім навпаки. Кожну зароблену копійку зять вкладав в нашу з Оксанкою хату — то паркан новий поставить, то дах підлатає. За пів року подвір’я було просто не впізнати.

Коли донечка дізналася про те, що носить під серцем дитину, Микола став ще більше працювати. Заради добробуту своєї сім’ї навіть поїхав на кілька місяців за кордон. Гарував в тій Польщі, як ненормальний, але такі грошиська до хати привіз, що можна було одразу 3 дітей прогодувати.

Я не могла натішитися своїм зятем. Думала так буде завжди. Але на нашу землю прийшов ворог, і з того часу життя перевернулося з ніг на голову, як і мої стосунки з Миколою.

Його тепер за межі країни не відпускають, а хіба в Україні реально знайти достойний заробіток? Гроші, які він привіз з Польщі, потроху закінчуються. Не знаю, як будемо жити далі. Ще й донька вдруге завагітніла.

Одним словом, все на купу!

Кілька місяців тому в наші двері постукало ще одне горе — померла сваха. Важко було Миколі, ми підтримували його, як могли, намагалися розрадити добрим словом, але після того, що він вчудив, я навіть дивитися на нього не можу!

Матір переписала на нього половину будинку, інша половина дісталася Соломії — сестрі зятя. Як би то не звучало, але я втішилася такій новині. Вірила, що родичі Миколи викуплять в нього його частину, і ми матимемо, на що жити всю зиму…

Ага! Зятька наші з Оксанкою плани взагалі не цікавили. Уявіть собі, він відмовився від своєї спадщини! Ні копійки в сестрички своєї не взяв! От дурень! Не подумав ні про дружину, ні про своїх дітей… Кому потрібні його гонори, от ви мені скажіть?!

Такі складні часи, а він в лицаря вирішив побавитися?! Зла не вистачає. Ніколи в його особисті справи не втручалася, але тут не витримала:

– Миколо, це ж несправедливо! Якщо не хочеш ображати сестру, я сама можу їй зателефонувати! Хай повертають нам гроші.

– З якого дива ви будете втручатися в мої стосунки з Соломією? Це взагалі не ваша справа. А за гроші не переживайте — я й сам їх можу заробити.

От тобі й зятьок! Живе у мене на всьому готовому, а віддяки ніякої! Рідна сестра йому дорожча за людей, які його прихистили, коли він був ще молодим-зеленим.

Як тепер з ним жити — гадки не маю. Кожного разу, як його бачу, готова роздерти на шматки.

От скажіть, хіба я не права?

Кого в цій ситуації підтримуєте Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

фото в статті є ілюстративним

Джерело