Коли наш будинок на Харківщині остаточно розбомбили, нам не залишалося нічого іншого, як виїжджати до Польщі.

Знали, що своїми в чужій країні ніколи не будемо, але таких неприємних “сюрпризів” точно не очікували… Але про все по порядку!

З перших днів проживання у Варшаві ми зрозуміли, що Польща – зовсім не країна мрії, принаймні для українців.

Мала би гріх, якби поскаржилася на те, як влада, волонтери і просто мешканці приймали біженців. Все було на вищому рівні.

Нас поселили в школі, годували, обігрівали, виплачували соціальну допомогу.

Через деякий час ми зрозуміли, що довго так не протягнемо – треба шукати якусь роботу.

Назар влаштувався на будівництво, а я прибиральницею у велике офісне приміщення – такою працею нас не налякаєш.

Ми тішилися, що маємо змогу заробляти в чужій країні собі на життя, але коли підрахували, що отримуємо таку ж зарплату, як і в Україні з перерахунком на місцеву валюту – то були неприємно здивовані.

Щодо соціальних послуг. Вони чудово працюють для місцевих, а от з біженцями ситуація зовсім інша.

Ви можете записатися до лікаря цілком безкоштовно, але чи готові Ви до того, що він з вами розмовлятиме польською і ніяк інакше?

Те ж саме відбувається в ситуації, якщо у Вас, не дай Бог, щось вкрали. Ви викликаєте правоохоронців, але якщо не володієте польською чи англійською, вони довго не розбиратимуться – заберуть до відділка Вас, а не зловмисника.

Магазини зачиняються о 18, тож якщо ви звикли смачно поїсти на ніч, відвикайте! Тут собі такої розкоші не дозволиш.

Не буду надто злісним критиком і скажу, що є й гарні моменти. Цілодобовий транспорт, можливість подорожувати Європою з тимчасовим видом на проживання в країні і багато інших переваг.

Тільки от більшість з них орієнтовані на людей, які народилися, виросли і далі живуть в Польщі. Тому ми повернулися додому.

Зараз у Львові. Тут відчуваємо себе дуже захищено і комфортно. Як не крути, але Україна – найкращий варіант для життя.

Джерело