У місті, де я живу часто можна зустріти бабусь, які продають щось біля людних місць: пошти, банку чи просто десь на тротуарі. Я думаю, що таке спостерігається майже по всій країні.

Переважно це пенсіонери, яким зрозуміло чому бракує грошей. От вони і намагаються продати овочі зі своєї грядки, то якісь квіти чи навіть закрутки, чи одяг.

Я ніколи не звертав на таке уваги, ніколи не купував, бо ми з дружиною не їмо консервації. А просто так бабусі гроші не хочуть брати, не вважають себе жебрачками! Але одного дня я кардинально змінив свою думку.

Тоді моросив дощ. Я поїхав з дружиною у справах і кінцевою точкою була пошта. Люда хотіла відправити доньці посилку. Я чекав на неї у машині. Коли дощ перестав мені захотілось подихати і я з неї вийшов. “Напевно всередині черга”, подумав я.

І тут я помітив, що навпроти за метрів 15 сидить закутана у пальто бабуся з хустиною на голові.

Перед нею коробка на якій акуратно розкладені банки маринованих огірків, кріп та часник. І ніхто до неї не підходить, усі йдуть по своїх справах. А вона бідна тре руками, щоб хоч трохи зігрітися.

– Може хоч того часнику у неї взяти? Все одно ж брати його на базарі чи тут. І я поволі, перейшовши дорогу підходжу і питаю по чому часник. А вона не реагує!

– Бабцю, добрий день! Скільки коштує часник?

– Ой! – похапцем підвелась та. – Гривень 20, прошу пана! Скільки вам покласти?

– Та давайте увесь! – радісно кажу їй. Як ззаду мене чую голос.

– Так, по чому у вас огірочки? – розважливо спитав чоловік у дорогому пальті.

– Ну скільки не жалко! Я сама закручувала, дуже смачні!

– Точно смачні? Тоді беру! А що тут у вас ще є! Беру все! – і підіймає усю ту коробку та розвертається в бік дороги, натискає на ключі і в його дорогій іномарці відкривається багажник.

– Куди ж він поніс це все, Боженько! – переживала бабуся.

– Не хвилюйтесь! Зараз повернеться. – а за мить чоловік вже простягав бабусі купюру номіналом в тисячу гривень.

– Синку, я не буду мати, як тобі дати решту! Це дуже великі гроші!

– Ну якщо решти нема, то мені вона й не потрібна. Ну, подякував, будьте здорові! – обернувся і пішов.

Так я залишився без часнику, але мене це не засмутило. Я радів, що ми з тим чоловіком просто вирішили допомогти бабусі в межах своїх можливостей!

Джерело