У Вінницькій області на початку березня попрощалися з 20-річним військовим Максимом Купрійчуком, загиблим у другий день війни під Херсоном.

Як пише видання 20 хвилин. Вінниця, мати героя Людмила Купрійчук розповіла, як удвох з батьком Максима відвозили його тіло з окупованої території.

Максим Купрійчук загинув 25 лютого разом з побратимами біля села Томарине під Херсоном. Колону військової техніки обстріляли окупанти.

“25 лютого їх загін потрапив під обстріли, проте всі дивом уціліли. Після цього – хто пересів на БТР, хто втік у поле. У БТР сталося пряме влучення снарядом. Хлопці живцем згоріли. Максим помер від осколкового поранення в голову”, – розповіла мати загиблого.

Його тіло батьки виявили біля заповідника Шилова Балка. Вони ризикнули і поїхали самі на передову шукати сина. У перші дні війни їм це вдалося, хоча ризик був величезний.

“Я подзвонила в бригаду, мені сказали чекати, тому що зелених коридорів немає, тіла вивезти неможливо. Мені подзвонив батько Максима і запитав: “їдемо?”. І ми поїхали. У Херсон ми доїхали за сім годин. Спочатку шукали по лікарнях, думали, може просто поранення … всі дивувалися, як ми так ризикували, перед нами на шляху сім’ю розстріляли… але нам втрачати вже було нічого”, – розповіла Людмила.

“Зустрілися з днровцем. Той сказав – знайдете тіло, то заберете. Ми приблизно знали, де знаходиться наша дитина. Нам товариш Максима розповів, йому пощастило вціліти під час обстрілу. І ми шукали в полі серед трупів, а поруч проходила колона з рашистською символікою Z”, – додала мати героя.

Спочатку Максима не могли знайти і у батьків з’явилася надія, що він уцілів. Однак батько впізнав бійця з татуювання на руці.

“Довго шукав, як ось зупинився у загиблого воїна. Особи не впізнати, бо снаряд влучив у голову. Розірвав бушлат, побачив татуювання на руці у сина – і від відчаю сів на землю. І тоді я почала кричати від болю на все поле. А днровець до мене підходить і питає: “А як ви ставитеся до цієї війни?”. Я його запитала, що він хоче почути в той момент, коли ми тільки що знайшли тіло нашого 20-річного сина? Люди теж хотіли вивезти наших загиблих з поля, а той цинічно посміхнувся: “Навіщо? Нехай валяються”, – розповіла жінка.

Чоловік Людмили замотав сина в ковдру і поклав тіло в багажник. Так і привезли Максима в рідну Вінницьку область. Наступного дня бійця поховали як героя