Коли звільняли з побратимами Бучу, до нас підійшло хлоп’ятко, років шести. Спитала дитина чи є у нас діти. Один чоловік відповів, що є доросла доня і маленький онук.

І хлопченя, раптом дістало з кишені курточки карамельку. Звичайна карамелька, трохи підтала від того, що її довго носили у кишені, з обгорткою, яка прилипла до цукерки.

Простягнув цукерку і сказав :
– це вашому онуку.

Чоловік відмовлявся:
– не треба, хай тобі буде.

Але хлопчик вклав цукерку у його долоню :
– я вже здоровий, мені не треба. Візьміть для онука. Мені більше нічим вам подякувати….

Чоловік казав, що він ту цукерку, не обміняв би на всі ордени і медалі, які є у світі.

Правдива історія. З мережі

Клавдія Карпій